Біологія

Ласкава кішечка та злий пес — чи навпаки? Розбираємо стереотипи про поведінку домашніх тварин

Snapwire / pexels

Snapwire / pexels

Є безліч стереотипів щодо поведінки тварин. Одні стосуються тварин як героїв фольклору, де стверджується, що лисиця будь-кого перехитрує, а заєць усього боїться. Інші - пов’язані з нашими очікуваннями певного типу поведінки від тварин, з якими ми стикаємося щодня. Дещо з наших сподівань справді обґрунтоване, а інше – ні.

Наприклад, від собак ми ждемо приязності та жвавості, і впевнені, що вони знають нас за обличчям. Але недавнє дослідження показало, що в них немає відповідної зони головного мозку для оброблення облич. Тож їм байдуже, як ми виглядаємо, а впізнають вони нас головно завдяки запаху та голосу, як і інших собак. Від котів же ми схильні чекати відстороненості, спокою та примхливості. Але вони “по-котячому” нам посміхаються, повільно мружачись, та чекають цього від нас. А ще можуть повторювати за нами рухи, як і собаки.

То які з популярних уявлень про домашніх тварин є правдивими, а які - ніщо інше, як помилка?

Правда, що собака звикає до господаря, а кішка — до дому?

GIPHY

GIPHY

Цей поширений стереотип, що знайшов віддзеркалення й у народній творчості, виявився необґрунтованим. Нещодавно вчені з’ясували, що собаки цілком можуть прив’язатися навіть до робота, якщо він виявляє хоч якісь соціальні навички. У дослідженні робот спершу потискав руку та заводив розмову з хазяїном собаки, а потім кликав її на ім’я, кидав шматочки корму та вказував, де їх шукати. При цьому він сприймався собакою краще, ніж робот, з яким хазяїн спілкувався лише через клавіатуру, хоча й дещо гірше, ніж людина.

В інших дослідженнях виявилося, що коти здатні прив’язуватися до людей досить сильно. Конкретні тварини демонстрували різні стилі та ступені прив’язаності до своїх господарів, і це майже не змінювалося з часом. Однак після короткого перебування на самоті, понад 60 % дорослих тварин та кошенят реагували на появу хазяїна, підходячи до нього, дозволяючи брати себе на руки та залишаючись поряд із ним. На основі цього вчені припускають, що коти, як і собаки, залежно від умов довкілля та доступності ресурсів можуть жити індивідуально або групами як з особинами свого виду, так і з іншими видами. Однак на відміну від собак, одомашнювання яких мало цілеспрямований характер, коти зберегли відносну незалежність від людини.

Власна оселя сприймається й собаками, і котами як безпечне місце. Це їхня власна територія, детально вивчена, отже, безпечна. Вилучення тварини з цієї «зони комфорту» в будь-якому разі викличе стрес. Але ступінь його вираженості більшою мірою залежатиме від того, наскільки «домашньою» є конкретна тварина, ніж від її виду. Ті тварини, які ніколи не виходили за межі своєї оселі, будуть найважче адаптуватися до зміни умов проживання.

Коти та собаки їдять траву, щоби лікуватися?

Зовсім ні. Щодо поїдання трави собаками та котами у вчених є кілька думок, але найбільш розповсюджена така: целюлоза в складі трави сприяє травленню. Так само, як і люди, собаки та коти не мають ферментів, які б могли розщеплювати целюлозу та допомагати добувати з неї корисні речовини. Однак, як і в людей, целюлозні волокна стимулюють перистальтику їхнього кишківника, що позитивно впливає на його роботу. Іншого позитивного впливу не варто очікувати, бо рослини, що зазвичай споживаються, не мають особливих цілющих властивостей. Проте деякі власники переконані, що їхнім тваринам просто подобається смак трави.

Як коти та собаки охолоджуються, якщо в них немає потових залоз?

Насправді з потовими залозами в котів і собак усе в порядку. Вони є на подушечках лап, певних ділянках морди, навколо анального отвору та в інших місцях. Їх дійсно небагато, бо терморегуляцію тварини здійснюють усім тілом. У випадках, коли треба швидко охолодитися, наприклад, після бігу, тварини лягають у затінку, віддаючи своє тепло прохолодній поверхні. Цьому сприяє інтенсивне розширення судин шкіри. Для пришвидшення процесу собаки висолоплюють язика, що збільшує площу випаровування, залучаючи верхні дихальні шляхи та глотку. Коти язики тримають при собі, а лише трохи відкривають рот, швидко дихають та вилизують шерсть, що теж сприяє швидшому охолодженню.

Чи відчувають наші улюбленці вину, коли вчинять шкоду?

GIPHY

GIPHY

Ні, аж ніяк. Тут спрацьовують умовні рефлекси — ті, які сформувалися раніше. Крик хазяїна, як умовний сигнал небезпеки, поєднується в мозку тварини з бажанням уникнути наступного покарання. У результаті тварина або тікає та ховається, або лащиться до хазяїна, що сприймається ним як свідчення усвідомлення нею своєї вини. У мозку ж тварини її власний поганий вчинок аж ніяк не пов’язується з реакцією господаря — через значний розрив у часі між подіями. Цьому сприяє й наочно-дійовий спосіб мислення, який переважає в більшості тварин і пов’язаний із тими предметами або явищами, що розташовуються безпосередньо в полі зору або закріплені як спогад у пам’яті. Деякі тварини здатні виявити задатки словесно-логічного мислення, однак це вимагає тривалого їх навчання. Так, папуга на ймення Алекс міг реально сказати, у чому полягала відмінність між предметами (колір, матеріал тощо). Цим він настільки вразив весь світ, що через його смерть у 2007 р. у «The New York Times» та «The Economist» були опубліковані некрологи.

Чи впливає порода на поведінку тварини?

Так, порода дійсно впливає на поведінку тварин. Вчені досі сперечаються про те, чи породи домашніх тварин виникли в результаті географічної та культурної ізоляції, чи були цілеспрямовано виведені людиною, чи обидва процеси мали місце. Наприклад, собаки, що зараз належать до групи порід тер’єр, зокрема, бультер’єр, стафордширський тер’єр та інші, повинні були вміти самостійно полювати та знищувати тварин-шкідників. Це вимагало наявності в них таких якостей, як висока активність, агресивність та нетерплячість. Інколи набуті в процесі еволюції особливості призводили до неочікуваних наслідків, наприклад до того, що деякі породи стало майже неможливо видресувати (чихуахуа, мопс, йоркширський тер’єр тощо).

Суть дресування лежить у виробленні умовних рефлексів. Легше вони формуються у тварин із сильною, врівноваженою та рухливою нервовою системою. Полегшити справу їх вироблення в домашнього улюбленця — звісно, якщо він не мопс — можуть мобільні додатки. Наприклад, «Dog Training & Clicker App by Dogo», як особистий дресувальник вашої собаки, дасть конкретні вказівки по дресурі, а «Dog Whistle — High Frequency Generator» дасть змогу виробити в пса рефлекси на звуки, що не чутні людям, але дуже добре сприймаються собаками.

Зоопсихолог — це той, хто розбирається у внутрішньому світі тварини?

GIPHY

GIPHY

Ні, хоча він може допомогти з корекцією поведінки тварини. В основі всіх вчинків тварин лежать вроджені інстинкти та безумовні рефлекси, а також цілий комплекс умовних рефлексів, набутих протягом життя. Однак знання цього факту не наближає нас до розуміння тварин. Причина складнощів полягає в тому, що люди просто не здатні уявити, як саме мозок нелюдини відчуває світ і розв’язує завдання.

Водночас старі умовні рефлекси інколи призводять до таких проявів поведінки тварини, пояснення яким хазяїну буває важно одразу знайти. Наприклад, коли собака, опинившись у новому будинку, лежить у темному кутку ніби в апатії або хатній кіт не дається на руки. Тут і може бути корисна консультація зоопсихолога.

Тварини рухаються уві сні, бо бачать сновидіння?

Це дійсно так. Раніше деякі вчені припускали, що через послаблення контролю свідомості в сні тварини просто реагують на фізіологічні процеси в організм: дискомфорт у внутрішніх органах, біль від укусів паразитів тощо. Однак сучасні дослідження підтвердили припущення Ч. Дарвіна, що рухи уві сні у вищих тварин — це насамперед прояв психічних процесів. Так, під час дослідження, опублікованого у 2001 році, вченими було з’ясовано, що щури, які цілий день були зайняті проходженням лабіринту, мали таку саму активність головного мозку й під час сну. На основі одержаних даних дослідники навіть змогли встановити, яку саме частину лабіринту бачив конкретний щур у певний момент. Однак, як саме виглядають сни у тварин: чи є в них сюжет, чи присутні інші дійові особи, чи насправді це лише проста реакція на конкретне явище — з’ясувати поки що не вдалося.

Які ігри властиві тваринам? Мабуть, вони дуже примітивні?

Насправді ні. Ігри вищих тварин дуже нагадують ігри маленьких дітей і є різноманітними, хоча й досить простими. Дослідники виділяють вісім категорій таких тваринних ігор. Усе їхнє різноманіття проявляється в молодому віці, натомість у дитинстві та зрілості присутні лише чотири категорії ігор. Так, до старості тварини здатні до локомоційних ігор, які пов’язані з виконанням рухів, стрибків тощо без жодної мети. Вони грають із їжею або додатковими біологічно значущими об’єктами — як самі, так і спільно з іншими тваринами. Крім того, з ігровим партнером вони можуть грати й сам на сам.

У дитинстві ці ігри здійснюються на примітивному рівні, а в зрілості набувають нового біологічного змісту. Цьому сприяє те, що в юнацькому віці тварини додатково практикують різні варіанти ігрової діяльності із замінниками: з об’єктами, що нагадують їжу або заміщують ігрового партнера. Метою є: навчитися встановлювати взаємозв’язки з якомога більшою кількістю об’єктів. У результаті поведінка дорослої тварини набуває високої гнучкості та лабільності, що сприяє адекватній реакції навіть на незнайомі об’єкти.


Автор - кандидат біологічних наук, старший викладач в Національному університеті «Чернігівський колегіум» ім. Т.Г. Шевченка. Матеріал підготовлений за допомогою Каталіни Маркуш.