Астрономія
Астрономія

Міграція Юпітера запустила парниковий ефект на Венері

Дослідники вивчили вплив розташування Юпітера на параметри Венери та подальші сценарії втрати води планетою через це, про що вони пишуть у журналі Planetary Science Journal. Динамічні моделювання показали, що зміни в положенні газового гіганта спочатку зробили орбіту Венери витягнутою, а потім більш округлою, що пришвидшило перехід її атмосфери до парникового ефекту.

Як проходила міграція Юпітера?

Планети-гіганти Сонячної системи мігрували під час свого формування та еволюції, перш ніж опинитися на своїх поточних місцях. Підтвердженням такої міграції є безліч різноманітних популяцій малих тіл. Зокрема, цей процес вплинув на форму поясу астероїдів, орбітальний розподіл троянських астероїдів Юпітера, а також розподіл об'єктів за межами Нептуна. Незважаючи на те, що значна міграція планет-гігантів Сонячної системи твердо встановлена, у науковому середовищі залишаються суперечки щодо масштабів цієї міграції, її плавності чи хаотичності та часу. Моделі міграції варіювали від хаотичної та пізньої (приблизно 700 мільйонів років після утворення планет) до ранньої, але значної міграції Юпітера та Сатурна. Останній сценарій передбачає, що Юпітер спочатку мігрував всередину Сонячної системи, щоб наблизитися до поточної орбіти Марса, а потім рухався назовні та досяг свого поточного місця розташування. Такий процес мав би значний вплив на гідратацію внутрішньої сонячної системи.

Про що дізналися вчені?

Дослідники побудували комп’ютерну модель Сонячної системи, яка враховувала положення планет, їхній різний гравітаційний вплив та ефект, який вони могли б мати на траєкторії один одного. Це дозволило перевірити зміни в ексцентриситеті орбіти Венери.

Ексцентриситет, або ступінь округлості орбіти планети, вимірюється за шкалою від 0 до 1. Чим менше це значення, тим більше орбіта планети схожа на коло. Зараз Венера має ексцентриситет 0,0006. Її орбіта найкругліша у Сонячній системі. Модель показала, що приблизно 1 мільярд років тому Юпітер знаходився ближче до Сонця, а ексцентриситет Венери становив 0,31, що зробило умови на планеті більш придатними для життя. Однак потім, коли газовий гігант рухався назовні, його гравітаційний вплив витіснив Венеру на більш кругову орбіту. Під час цих змін припливне нагрівання та інші процеси могли призвести до того, що планета періодично нагрівалася і остигала.

Команда стверджує, що зміна ексцентриситету, можливо, прискорила атмосферну еволюцію Венери та призвела до втрати нею значної частини води. Це, в свою чергу, запустило парниковий ефект, який зробив поверхню планети непридатною для життя.

Втім, астрономи перевіряють можливість існування мікроорганізмів у атмосфері Венери. Нещодавно тут знайшли фосфін — елемент, що є потенційним біомаркером. Також вчені вивчили можливий життєвий цикл мікробів всередині хмар сірчаної кислоти Венери та дійшли висновку, що мікроорганізми мають шанс існувати тут впродовж мільйонів років.