Австралійські вчені з’ясували, що заразний рак тасманійських дияволів впливає на поведінку інфікованих тварин. З прогресуванням хвороби вони стають соціально менш активними, що знижує ймовірність передачі ними раку. Стаття з описом дослідження оприлюднена у журналі Proceedings of the Royal Society B.
mappingmegantravel / unsplash
Про який заразний рак йде мова?
Чисельність хижого сумчастого тасманійського диявола (Sarcophilus harrisii) настільки мала, що зараз він перебуває під загрозою зникнення. Однією з основних причин, які до цього призвели, є поширення серед тварин заразної форми раку — пухлинної хвороби морди тасманійського диявола (devil facial tumour disease, DFTD). Онкологічна хвороба передається через укуси та проявляється спочатку пухлинами біля рота, які згодом можуть поширитися на решту морди диявола. Тасманійські дияволи є доволі агресивними тваринами, які часто вступають у бійки через їжу та партнерів, що ще більше сприяє поширенню хвороби. Тому за останні двадцять років захворювання скоротило популяцію тварин на понад 80 відсотків.
Зазвичай хворі тварини часто мають складнощі навіть з харчуванням, тож вони схильні ізолюватися від решти членів популяції, щоб зберегти енергію та відновитися. Вчені з Університету Тасманії вирішили перевірити, чи має така ізоляція якийсь ефект на поширення DFTD.
Як вони це вивчали?
Дослідники зловили 22 диких тасманійських дияволів, обстежили їхнє здоров’я на ознаки раку, наділи на них нашийники із можливістю відстеження їхнього переміщення та випустили назад у природне середовище. Датчики на нашийниках реагували, коли тварина перебувала на відстані менш як 30 сантиметрів від іншого диявола з датчиком на шиї. Щоб відстежити передачу DFTD, досліджуваних тварин щомісяця ловили та знову обстежували для виявлення нових хворих або розростання пухлин.
Що помітили дослідники?
Виявляється, у процесі прогресування хвороби інфіковані тасманійські дияволи стають набагато менш соціальними. Ті, чиї пухлини набули вже великих розмірів, мало контактують із іншими дияволами та кусаються, тому набагато рідше заражають їх. На початку дослідження із 22 дияволів хворобу виявили лише в трьох особин, але через шість місяців майже половина популяції вже була хворою на DFTD. Автори наукової роботи вважають, що за поширення пухлинної хвороби відповідальні інфіковані тварини на ранній стадії захворювання, коли вони все ще достатньо сильні, щоб битися.
Хоча хвороба призвела тварин до межі вимирання, дослідники кажуть, що самостійно вона навряд чи може знищити їх. Тасманійські дияволи починають пристосовуватися до їхнього заразного раку. Однак ключову роль у їхньому існуванні зіграє людина та її вплив на природне середовище тварин.
Деякі організації взяли собі за мету збільшити чисельність тасманійських дияволів, і вони вже досягли певного успіху. Їм вдалося реінтродукувати декількох тварин до материкової Австралії, де тасманійські дияволи вимерли ще близько трьох тисяч років тому.