Біологія
Біологія

Тривала вдавана смерть виявилася ефективним захистом комах від птахів

Британські біологи продемонстрували за допомогою комп'ютерних моделей, що тривала постконтактна нерухомість, покликана зімітувати смерть, справді може врятувати тварин від поїдання хижаками. Ймовірно, така поведінка змушує хижака відволіктися на пошук іншої здобичі, йдеться у статті журналу Biology Letters.

Личинка мурашиного лева, що вдає з себе мертву. Nigel R. Franks / University of Bristol

Личинка мурашиного лева, що вдає з себе мертву. Nigel R. Franks / University of Bristol

Що за постконтактна нерухомість?

Для багатьох тварин типовою є поведінка, коли вони завмирають, вдаючи з себе мертвих. Вона покликана відвадити хижаків від спроби поживитися «мертвою», ймовірно, небезпечною для здоров'я здобиччю. Свідками такої поведінки стали вчені з Бристольського університету, які вивчали механізми полювання личинок мурашиних левів. Коли дослідники впустили личинку на ваги в спробі зважити її, вона на деякий час завмерла. Через деякий час вчені з'ясували, що то була не одинична демонстрація, і комаха регулярно у відповідь на подібні дії завмирає на час від декілька секунд до більше ніж на годину. Явище завмирання після контакту з потенційним хижаком називають постконтактною нерухомістю (post-contact immobility), і у випадку з мурашиним левом вона може захищати його від хижих птахів. Але наскільки це допомагає уникнути поїдання хижаком та як це працює, достеменно невідомо. Тому британські науковці вирішили провести подальші дослідження, вивчаючи захисну поведінку прикидання мертвим.

Як вони досліджували комах?

Вчені застосували технологію комп'ютерної симуляції, базуючись на теоремі граничного значення. Це модель, яка описує оптимальну стратегію харчування, яка забезпечує найбільшу вигоду, тобто надходження поживи, за даний відрізок часу із врахуванням витрат, що пішли на пересування й добування їжі. Вона зважує наслідки від поїдання всіх доступних ресурсів на одному місці та переходом на іншу локацію при вичерпуванні ресурсів на початковій.

Модель враховувала низку факторів взаємодії в системі хижак-здобич. Приміром, яка кількість ям мурашиних левів розташовується на певній ділянці та яка між ними відстань. Це дає можливість вирахувати, скільки часу потенційний птах-хижак витрачатиме на пересування між пастками мурашиних левів. Також дослідники включили в розрахунки таку інформацію як ймовірність того, що птах випустить із дзьоба мурашиного лева, а також кількість часу, яку останній проводить у стані постконтактного знерухомлення.

Які результати моделювання?

Здається, вдавання з себе мертвого справді може врятувати життя личинки мурашиного лева, якщо вона живе поруч з іншими сородичами. Знерухомлена комаха є важкою ціллю для птаха, а очікувати, коли вона зворухнеться можна, судячи зі спостереження, навіть годину. Для хижака кращим варіантом буде зосередитися на інших, рухомих комахах-цілях.

Водночас для самих комах довші періоди знерухомлення не обов'язково супроводжувалися б більшим захистом, оскільки так вони наражаються на небезпеку поїдання падальниками. Результати попереднього дослідження цієї групи науковців показали, що кращим варіантом може бути, коли тривалість завмирання варіює: так хижаки ніколи не знають чого очкувати, й не можуть обійти захисну поведінку.

Про пастки мурашиних левів відомо вже давно, однак тільки недавно вчені запропонували пояснення їхній ефективності.