Одомашнення древніми людьми собак могло відбутися внаслідок надлишку м’яса, припускають фінські науковці. Дослідження вчених показує, що в період останнього льодовикового періоду люди залишали за собою багато м’яса із впольованої здобичі, яке самі спожити не могли, але розділяли із вовками. Так два види з часом зближувалися, що стало початком одомашнення собак, пишуть науковці у статті журналу Scientific Reports.
Chris Askew / flickr
Звідки взялися собаки?
Собаки стали першими тваринами, одомашненими людьми. Вважають, що вони походять від вовків, що тісно контактували з людьми, однак наразі немає однозначної думки щодо того, коли та як це сталося. Генетичний аналіз показує, що еволюційні шляхи вовків та собак розійшлися 27-40 тисяч років тому. У період одомашнення значна частина північної Євразії, де воно, можливо, відбулося вперше, була покрита снігом та кригою. Деякі вчені вважають, що у таких умовах навряд чи люди з вовками мали приязні стосунки: обидва види були найвищими хижаками, що полювали на велику здобич зграями, тож їхні екологічні ніші частково перекривалися, і скоріше за все вони були конкурентами. Утім, між ними була й відмінність. Досліджуючи дієту наших предків, вчені з Гельсінського університету знайшли можливе пояснення процесу одомашнення собак.
У чому полягає ідея вчених?
Вовки можуть місяцями харчуватися лише пісним м’ясом, надзвичайно багатим на білок. Але люди походять від рослиноїдних та комахоїдних предків, тому мають обмежену можливість перетравлювати його та вимушені харчуватися більш різноманітно. Попри те, що люди з вовками полювали на велику здобич, як-от оленів, наші предки могли залишати за собою багато недоїдків. Вони охоче поїдали поживний в холодних суворих умовах жир здобичі, тож чимало чистого м’яса могли просто викидати.
Дослідження фінських вчених виявило, що кількість білка, яку забезпечує велика здобич, значно більша за ту, що може безпечно спожити людина.
Як це призвело до одомашнення?
Науковці припускають, що надлишкове м’ясо, яке не мало для людей особливої цінності, могли регулярно поїдати вовки. Це означає, що вони не були конкурентами, і це дозволяло двом видам з часом дедалі більше зближуватися.
Можливо, мисливці-збирачі навіть дбали про осиротілих вовченят, підгодовуючи їх м’ясом. Такі приручені з дитинства вовки могли виявитися корисними партнерами, наприклад, для полювання чи охорони, що ще більше сприяло одомашненню, розмірковують вчені.