Дослідження німецьких науковців показало, що самотність пов’язана зі зниженою активністю в ділянці, яка відповідає за формування довіри. Висновки зроблені на основі аналізу активації острівцевої кори під час прийняття рішення про те, чи варто довіряти іншій людині. Дослідження зв’язку між самотністю та встановленням довіри опубліковане в журналі Advanced Science.
Remerciez Muhammad / Pexels
Чому вчені вирішили дослідити зв’язок між самотністю та довірою до інших людей?
Самотність негативно впливає на соціальні зв’язки. Одне з попередніх досліджень продемонструвало, що самотні люди більш схильні очікувати соціального відторгнення, звертати увагу на загрозливі соціальні стимули та негативно інтерпретувати життєві події. Інше дослідження виявило, що вони також нижче оцінюють епізоди взаємодії з іншими людьми та мають знижену активність у зонах мозку, що відповідають за задоволення, у відповідь на позитивні соціальні стимули. Також, було виявлено, що самотність впливає на те, наскільки люди оцінюють оточення як надійне або не варте довіри. Хоча існує досить багато свідчень, що самотність негативно позначається на встановленні соціальних зв’язків, досі залишається незрозумілим, які нейробіологічні механізми можуть лежати в основі цього.
Вчені Боннського університету звернули увагу на те, що самотність та почуття довіри пов’язані з однаковими зонами мозку: мигдалиною, острівцевою корою, медіальною префронтальною корою, прилеглим ядром та скронево-тім’яним вузлом. Метою їхнього дослідження було дослідити чи залежать один від одного самотність та міжособистісна довіра на рівні мозку. Зокрема, вчені прагнули дослідити чи впливає почуття самотності на мозкову активність під час прийняття рішення довіряти іншій людині чи ні.
Що саме зробили вчені?
Дослідники опитали 3678 людей, щоб сформувати вибірку з високими показниками самотності. 42 людини підійшли під критерії відбору до експериментальної групи, ще 40 увійшли у контрольну групу. Респондентів попросили пограти в гру, знаходячись в апараті МРТ. Гра була спрямована на створення ситуації, де людина повинна прийняти рішення про те, чи варто довіряти іншому гравцю. Кожен учасник отримував стартовий капітал в 10 євро. Для того, щоб збільшити суму, він мав поділитися грошима з іншим учасником. Проте, він також повинен був повірити, що інший учасник не забере гроші собі, а продовжить гру.
Респонденти пройшли ряд опитувальників, які вимірювали схильність до міжособистісної довіри, кількість та різноманітність соціальних зв’язків, сором’язливість та депресивну симптоматику. Крім того, їм було запропоновано виконати ще декілька завдань. В першому експериментатори створювали ситуацію позитивної соціальної взаємодії, де людина брала участь у розмові на приємну тему: виграш в лотереї, улюблені дитячі спогади та хобі. Після цього учасник оцінював, наскільки йому сподобався та викликав довіру співрозмовник та сама розмова. До і після розмови респондентів просили обрати, яка дистанція між ними та співрозмовниками є найбільш комфортною та такою, яка відчувається як вже некомфортна. Також, на самому початку та в кінці експерименту дослідники брали зразки слини та крові, щоб протестувати рівень окситоцину як маркеру довіри, та кортизолу як маркеру стресу.
Що вдалося з’ясувати?
Результати продемонстрували, що самотні респонденти менш позитивно оцінюють спілкування з іншими людьми та рідше обирають довіряти іншій людині. Цей зв’язок пов’язаний зі змінами в мозковій активності самотніх людей під час прийняття цього рішення. Зокрема, активність в острівцевій корі є зниженою, і ця зона мозку має слабші зв’язки з іншими, що корелює з нижчою оцінкою позитивної соціальної взаємодії. Також, у самотніх людей приємна розмова викликала менший викид окситоцину у порівнянні з контрольною групою, та загалом вони нижче оцінювали цей досвід. Більш того, самотні люди тримали дистанцію зі співрозмовником в середньому на 10 сантиметрів довшу.
Ці дані важливі для розуміння того, як саме психотерапевтам працювати з самотніми людьми, та яким темам приділяти більшу увагу. Проблеми зі встановленням довіри можуть бути перешкодою до встановлення нових соціальних зв’язків та подолання самотності.
Раніше група канадських дослідників показала, що самотність посилює нейронні зв'язки та об'єм сірої речовини у частині мозку самотніх людей, що активується при роздумах, мріях та спогадах.