Вчені з Канади виявили особливу схему роботи мозку самотніх людей. Так, для них властива підвищена активність мережі пасивного режиму роботи мозку, із більшою кількістю нейронних зв’язків та більшим об’ємом сірої речовини у цьому регіоні, пишуть дослідники у статті журналу Nature Communications.
Jeswin Thomas / Pexels
Чому самотність має значення?
Еволюція призвела людей до високої потреби у взаємодії з іншими людьми. Настільки високої, що відсутність останньої може призводити до суттєвих негативних наслідків як для фізичного, так і для психологічного здоров’я. Низка інших дослідів вказує на зв’язок самотності з вищим ризиком ожиріння, набуття шкідливих звичок, гіршим ментальним здоров’ям та деменції, що особливо актуально для літніх людей. На жаль, дослідження 2017 року показує, що близько 10-20 відсотків людей вважають себе самотніми через брак спілкування, відчуття покинутості або ізоляцію. Можна припустити, що зараз, у час пандемії, показник є набагато вищим. Попри поширеність проблеми, вчені все ще не повно розуміють нейронну основу самотності. Тож нейробіологи з Університету Макгілла вирішили детальніше дослідити, що відбувається з мозком самотніх людей.
Що вивчали вчені?
Вчені дослідили інформацію про приблизно 40 тисяч учасників дослідження віком від 40 до 69 років. У процесі науковці детально вивчили дані про генетику, психологічну самооцінку та магнітно-резонансну томографію (МРТ) добровольців. Відтак порівняли дані МРТ між учасниками, які повідомили, що відчувають себе самотніми та тими, хто про себе іншої думки.
Науковців особливо цікавило, які зміни в складі білої та сірої речовини, та взаємозв’язку між різними ділянками мозку можна виявити в людей різних груп.
Що відбувається з мозком самотніх?
Можна було б очікувати, що мозок самотніх людей буде мати менші об’єми та активність, однак насправді все трохи інакше. Дослідники виявили більший об’єм сірої речовини та міцніші функціональні зв’язки в регіоні мережі пасивного режиму роботи мозку (МПРМ), ніж в інших ділянках. МПРМ є частиною нейромережі, яка активізується у той час, коли ми не виконуємо жодної задачі, пов’язаної з зовнішнім світом, але, приміром, розмірковуємо пор минуле, майбутнє, чи просто мріємо.
Науковці вважають, що це є прямим наслідком тривалого періоду самотності. На самоті люди схильні більше часу проводити за роздумами, отже мережа пасивного режиму роботи у такому разі частіше є активною, що призводить до зміцнення її зв’язків.