Біологія
Біологія

Кажани-вампіри злетілися на дружню вечерю

Американські вчені дослідили поведінку кажанів-вампірів Desmodus rotundus під час добування їжі та з’ясували, що вони, хоча й вилітають на полювання окремо, схильні зустрічатися для спільного харчування. Найбільшою мірою така поведінка характерна для родичів та тих, хто сформував «товариські» відносини. Дослідження опубліковано у журналі PLOS Biology.

Uwe Schmidt / Wikimedia Commons

Uwe Schmidt / Wikimedia Commons

Чому це важливо?

Взаємний, або реципрокний, альтруїзм розповсюджений і в людських, і у тваринних спільнотах. Він передбачає, що особини поводяться з певною часткою альтруїзму, але тільки в тому разі, якщо очікують такого ж ставлення і до себе. Серед тварин, наприклад, примати та пацюки практикують грумінг як подяку за надану їжу, а самки кажанів-вампірів відригують проковтнуту кров, щоб нагодувати інших. Матері та доньки вампірів також часто харчуються разом на одній і тій же тварині, однак досі не було відомо, чи це характерно лише для родичів. Натомість відомо, що ці тварини часто захищають свою жертву, проганяючи від неї сторонніх кажанів.

Механізм самого укусу є досить трудоємним: спершу кажан має ретельно вкрити місце майбутнього укусу слиною, у якій міститься анестетик та антикоагулянт. Потім кажан вигризає шерсть жертви та лише після цього робить невеликий надріз гострими різцями. Далі вампір прикладає до ранки згорнутий у трубочку язик, і кров сама собою тече тварині в рот. Інший кажан, якщо йому дозволяють похарчуватися з тієї ж ранки, зекономить багато зусиль. Коли та з ким готові вампіри ділитися поживою, вивчали біологи з Університету штату Огайо.

Як організували дослідження?

Дослідження проводилося в Толе, Панама. Для цього використали 50 самок кажанів-вампірів Desmodus rotundus, що розповсюджені від півночі Мексики до півдня Південної Америки. Були обрані саме самки, бо самці не утворюють тісних соціальних зв’язків. Серед досліджуваних тварин було 27 дорослих самок, зловлених під час харчування в дикій природі. Крім того, вивчали 23 самок, які провели 21 місяць у неволі. Серед них було 17 дорослих особин та 6 їхніх молодих доньок віку.

Вчені прийняли спорідненість між точно відомими матерями й доньками за 0,5. Щоб оцінити спорідненість для всіх інших пар, вчені генотипували кажанів за мікросателітними локусами ДНК. Родичами вважалися ті кажани, коефіцієнт спорідненості яких був більшим за 0,1.

Всі тварини отримали спеціальні датчики наближення і після цього були повернуті у своє природне середовище. Протягом двох тижнів вчені збирали інформацію про частоту та тривалість індивідуальних контактів досліджуваних кажанів між собою.

Вдень кажани перебували в дуплі дерева, а вночі вилітали на пошуки їжі. Їхніми жертвами переважно ставали корови з найближчих пасовищ. Кажанами, що встановили «дружні» відносини, вважалися ті, які сиділи поряд в місці днювання або мали досвід кооперації під час перебування в неволі.

Схематична мапа місця дослідження. Базові станції фіксували переміщення кажанів. Simon P. Ripperger

Схематична мапа місця дослідження. Базові станції фіксували переміщення кажанів. Simon P. Ripperger

Які результати дослідження?

Найцікавішим результатом дослідження є те, що кажани, які встановили «товариські» відносини, хоча й вилітали на полювання окремо, але потім зустрічалися і харчувалися разом. Вчені припускають, що така стратегія є для тварин легшою, ніж забезпечення харчування менш успішних мисливців відригуванням вже випитої ними самими крові. Натомість кажани, між якими не було тісних соціальних зв'язків, поводили себе агресивніше та змагалися за місця укусів, зроблені іншими кажанами.

Дослідження авторів підтвердило триваліші соціальні контакти між родичами. Так, кажани зі спорідненістю понад 0,1 зустрічалися під час пошуку корму в середньому на 9 секунд, тоді як не родичі, спорідненість яких менш як 0,1, – лише на 1 секунду.

Вчені записали також унікальну вокалізацію досліджуваних кажанів, пов’язану з пошуком їжі. Автори припускають, що саме шляхом їхніх модифікацій кажани-«товариші» знаходили один одного, але стверджують, що слід провести додаткові дослідження.

Нещодавно вчені також дослідили лепетання кажанячих дитинчат та з’ясували, що воно дуже подібне до людського. А ось їхній здатності прораховувати напрямок руху об’єктів у темряві людям ще доведеться повчитися. Створюючи передбачувані моделі рухомої цілі, кажани змогли продовжити відстеження своєї здобичі навіть тоді, коли вона опинялася в недосяжному для звукових хвиль місці, наприклад, за деревом.