«Габбл» підтвердив рекордні розміри найбільшої комети з хмари Оорта

Космічний телескоп «Габбл» отримав незалежну оцінку розмірів ядра та альбедо нещодавно виявленої комети Бернардінеллі — Бернштейна. Діаметр її ядра він оцінив у 119 кілометрів, що хоч і менше за попередні оцінки, але все одно підтверджує статус комети як найбільшої серед відомих довгоперіодичних. Також завдяки аналізу «Габбла» коми комети, вдалося оцінити її втрати маси — приблизно 103 кілограми на секунду. «Габбл» досліджував комету під час її руху на відстані у 20 астрономічних одиниць від Сонця, а стаття з результатами дослідження доступна у журналі The Astrophysical Journal Letters.

Ліворуч – фотографія комети, отримана камерою «Габбла» WFC3, посередині – модель її коми, та відокремлене від коми зображення ядра. NASA, ESA, Man-To Hui (Macau University of Science and Technology), David Jewitt (UCLA); Image processing: Alyssa Pagan (STScI)

Ліворуч – фотографія комети, отримана камерою «Габбла» WFC3, посередині – модель її коми, та відокремлене від коми зображення ядра. NASA, ESA, Man-To Hui (Macau University of Science and Technology), David Jewitt (UCLA); Image processing: Alyssa Pagan (STScI)

Що це за комета?

Довгоперіодичні комети вважаються недоторканими змінами залишками ранньої Сонячної системи. Більшу частину свого існування вони знаходилися у низькотемпературному середовищі хмари Оорта на краю Сонячної системи, однак останніми роками астрономи фіксують все більше довгоперіодичних комет на геліоцентричних відстанях понад 20 астрономічних одиниць. Втім, на відміну від більшості комет, що активні у межах орбіти Юпітера (приблизно п'ять астрономічних одиниць від Сонця), яких рухає сублімація водяного льоду, що провокує активність далеких комет достеменно невідомо.

І відкрита влітку минулого року комета C/2014UN271 або комета Бернардінеллі — Бернштейна за іменами астрономів-відкривачів дає вченим ще одну чудову можливість вивчити комету, далеку від Сонця. Вперше її помітили на відстані 29 астрономічних одиниць від Сонця, а відтак з'ясували, що досі комета жодного разу не підходила до Сонця ближче, ніж на 17-21 астрономічну одиницю. Зараз вона рухається до свого перигелію (найближчої до Сонця точки орбіти) на відстані 10,95 астрономічної одиниці, і має наблизитися до нас 21 січня 2031 року.

Якого вона розміру?

За допомогою системи радіотелескопів ALMA (Atacama Large Millimeter Array) нещодавно вдалося уточнити параметри комети — її діаметр оцінили у 137 кілометрів, що вдвічі більше за «Велику комету 1997» Гейла — Боппа. Попередні дослідження в оптичному діапазоні хвиль оцінювали діаметр комети Бернардінеллі — Бернштейна у 150 кілометрів. Втім, всі ці дослідження підтверджують статус комети як і найбільшої комети, і найбільшого тіла хмари Оорта. Автори цієї роботи, астрономи Університету науки і технологій Макао та Каліфорнійського університету у Лос-Анджелесі, представили своє незалежне дослідження розмірів ядра і альбедо комети вже з відстані 20 астрономічних одиниць за допомогою космічного телескопа «Габбл».

У ході дослідження у січні цього року «Габбл» за допомогою своєї камери WFC3 та інструменту UVIS отримав п'ять зображень комети. Складність дослідження полягає у тому, щоб відрізнити ядро комети від величезної пилової коми, що огортає його. Поки комета знаходиться так далеко, «Габбл» не може самостійно розрізнити її ядро, втім може вказати на яскравий сплеск світла у місці його розташування. Вчені порівняли отриману яскравість з даними радіоспостережень ALMA і так оцінили зоряну величину комети в 21,65 та її геометричне альбедо, що вказує на ефективний діаметр у 119±15 кілометрів.

Також нова оцінка абсолютної зоряної величини свідчить, що ядро комети дещо менше і темніше за оцінки, отримані за допомогою ALMA. Втім, ядро Бернардінеллі — Бернштейна все ще залишається більшим за будь-яке інше раніше виміряне ядро довгоперіодичної комети. Також, окрім характеристик ядра комети, «Габбл» допоміг оцінити втрати кометою маси. Так Бернардінеллі — Бернштейна втрачає до 103 кілограмів маси на секунду, наближаючись до Сонця.

Більше про комети ми розповідали у нашому матеріалі «Малі тіла Сонячної системи і де їх шукати». А також нещодавно вчені відслідкували утворення хмари Оорта, з якої, як вважається, і приходять довгоперіодичні комети, та пов’язали двадцять метеорних потоків із довгоперіодичними кометами.


Фото в анонсі: NASA, ESA, Man-To Hui (Macau University of Science and Technology), David Jewitt (UCLA); Image processing: Alyssa Pagan (STScI)