Екологія
Екологія

Викопані дикими конями криниці посприяли біорізноманіттю пустелі

Здичавілі коні та віслюки у пустелі Північної Америки викопують криниці, які забезпечують цінною водою місцеві види тварин та рослин, сприяючи цим підвищенню біорізноманіття. Такого висновку дійшли вчені зі США та Данії під час спостереження за копитними в пустелі Сонора, про що написали у журналі Science.

E. Lundgren

E. Lundgren

Чому це досліджували?

Вода — один із головних природних ресурсів, необхідних для підтримання життя всіх організмів. Її доступність визначає видовий склад та структуру харчових мереж екосистем, що особливо помітно у посушливих регіонах, як-от пустелях. Однак змінювати форму екосистем можуть також самі види, що їх населяють. Велику роль у цьому відіграють представники травоїдної мегафауни, тобто тварин, важчих за 40-44 кілограми. Вони можуть надмірно випасати луки, тим більше якщо є інвазійними, нетиповими на території видами, а їхню нестача у деяких тропічних та помірних екосистемах пов'язують зі збільшенням пожеж та зменшенням поширення крупнонасінних рослин. Тому група дослідників із Аризонського та Орхуського університетів вирішила дослідити, як впливає на екосистеми північноамериканських пустель, де спостерігається зростання дефіциту води, присутність мегафауни у вигляді здичавілих коней (E. ferus caballus) та віслюків (Equus africanus asinus), предків яких завезли на континент європейські колоністи і які тривалий час розглядалися лише як шкідливі інвазійні види.

Як вони вивчали вплив тварин?

Науковці почали спостерігати за тваринами на двох локаціях пустелі Сонора в Аризоні. Там є невеликі джерела, що їх живлять підземні води, однак влітку вони пересихають. Попередні спостереження показали, що копитні регулярно риють у пустелі ями, намагаючись дістатися до підземних вод. Тому цього разу автори хотіли дізнатися, яке значення для екосистем мають такі криниці.

Вчені взялися вивчати чотири джерела у пустелі. Протягом літа 2015, 2016 та 2018 років вони кожні два-чотири тижні навідувалися до локацій та досліджували. Вчені використовували фотопастки, а також порівнювали ділянки з криницями та сухіші території.

Які результати дослідження?

На досліджуваних територіях коні та віслюки виривали ями глибиною іноді до двох метрів, добуваючи воду. Однак рятівна волога в пустелі згодилася не лише їм. Вчені виявили біля викопаних криниць ще 59 видів інших хребетних тварин, 57 із яких пили із джерел. Загалом різноманіття тварин біля колодязів було на 64 відсотки вищим, ніж на сухих локаціях за той самий період. Криницями користувалися як тварини, що сильно залежні від води, наприклад, чорнохвостий олень (Odocoileus hemionus), так і витриваліші до посух, як-от пекарі Pecari tajacu та руда рись (Lynx rufus).

Вириті джерела води також посприяли зростанню деяких рослин поблизу них. Здебільшого це були тополі, верби та інші дерева, що зростають поблизу води, в основному — тополя Фремонта (Populus fremontii) та верба Гуддінга (Salix gooddingii).

Результати показують, що криниці копитних виносили на поверхню понад дві третини підземних вод у сухі періоди, збільшуючи загальну щільність доступних поверхневих джерел води загалом на 332 відсотки, а на одній локації аж на 1 450 відсотків. Підсумовуючи, дикі коні та віслюки можуть забезпечувати потрібною водою велику кількість видів тварин та рослин, що має велике значення у посушливих регіонах, особливо, коли вони стають дедалі спекотнішими через зміну клімату. Тому автори припускають, що розумна інтродукція може компенсувати екологічну роль тварин, які з певних причин вимерли на окремих територіях, як це було із мегафауною Північної Америки, яка суттєво скоротилася понад десять тисяч років тому.