Австралійські вчені дослідили захворюваність туберкульозом, трепонематозами та проказою протягом останніх дев'яти тисяч років, проаналізувавши майже 70 тисяч людських скелетів. Дослідження показало, як із часом ці хвороби ставали менш поширеними, що на думку науковців може вказувати на пристосування одне до одного патогену та хазяїна у процесі спільної еволюції. Висновки оприлюднені у журналі PLOS One.
Andrea Piacquadio / Pexels
Що спонукало вчених до вивчення?
Пандемія нової коронавірусної хвороби застала нас зненацька, але загалом для людства це не новина. Протягом багатьох тисячоліть наш вид стикався з численними збудниками захворювань. Іноді вони були доволі небезпечними та вбивали величезну кількість людей. Але такими зазвичай є нові збудники, а в процесі еволюції патогени та їхні хазяїни частіше пристосовуються одне до одного. Так хвороботворний організм стає менш небезпечним для хазяїна, а власний організм останнього, з іншого боку, менш агресивно бореться з патогеном. Така адаптація може вилитися навіть у виникнення взаємовигідних взаємовідносин між двома організмами. Група австралійських науковців вирішила дослідити процес спільної еволюції людини та кількох її головних патогенів — збудників туберкульозу, трепонематозів та прокази.
Яке дослідження вони провели?
Вчені не випадково обрали цих патогенів для вивчення історії взаємного пристосування. Хвороби, які вони викликають, при важкому протіканні можуть залишати відмітини на кістках та зубах. Аналізуючи рештки людей та медичні записи, можна простежити особливості захворювань аж на 200 поколінь назад.
Тож дослідники детально вивчили інформацію про майже 70 тисяч скелетів древніх людей. Їхнє датування варіювалося від 7250 років до нашої ери й аж до сучасності.
Що дізналися з роботи?
Залишені в кістках свідчення про три важкі хвороби із часом ставали менш поширеними. Протягом останніх п'яти тисяч років дедалі менше скелетів було вражено слідами туберкульозу. Автори припускають, що пік захворюваності цією недугою міг припасти на період, з якого нам недоступні письмові записи про неї. Проказа пішла на спад в Європі орієнтовно в кінці Середніх віків, а трепонематози в Північній Америці почали ставати менш поширеними за кілька років до контакту з європейцями.
Не всі рештки з ознаками хвороб належали людям, що хворіли на туберкульоз, трепонематоз чи проказу, і не всі люди з цими діагнозами мали відмітки на кістках. Неможливість точно встановити діагноз по рештках є одним з обмежень дослідження, але завдяки великій вибірці воно дає змогу виявити певні закономірності. На думку авторів, їхня робота демонструє, як із часом люди ставали більш стійкими до згаданих захворювань або як збудники ставали менш загрозливими для людей, тому не викликали серйозних і постійних змін у їхніх організмах (як відмітини на кістках), а може й обидві події відбувалися. Приміром, зараз туберкульоз розвивається лише у 5-10 відсотків інфікованих його збудником Mycobacterium tuberculosis. Між тим, не варто відкидати й інші можливі причини спаду захворюваності, як-от ріст санітарії та покращення харчування у процесі розвитку суспільств.