Американські вчені виявили, що в дикій природі вампіри Desmodus rotundus з ознаками хвороби схильні знижувати кількість та тривалість соціальних контактів із іншими членами колонії, поки не почуватимуться краще. До такого висновку дійшли науковці після вивчення поведінки невеликої колонії вампірів у Латинській Америці. Свої спостереження вчені описали у статті журналу Behavioural Ecology.
Чому кажани?
У попередній роботі дослідників з Університетів штатів Огайо та Техас вони описали, як в неволі хворі кажани починають більше спати й менше рухатися, рідше займаються грумінгом та скорочують соціальні контакти із сородичами. Тоді вони вирішили перевірити, чи ці зміни поведінки відбуваються і в дикій природі, де ніхто не втручається у соціальні групи тварин та їхнє довкілля. Ці знання можуть допомогти передбачити, чи має соціальне дистанціювання кажанів таки самий вплив на поширення інфекцій, як у людей. Тож науковці взялися досліджувати латиноамериканських кажанів Desmodus rotundus, які харчуються лише кров’ю ссавців, тому називаються вампірами.
Вчені заразили диких тварин?
Науковці знайшли у порожнистому дереві колонію вампірів, що складалася з 31 особини, та зловили їх. Звісно, інфікувати диких тварин не стали, натомість шістнадцятьом самкам вкололи речовину, яка активувала їхню імунну систему. Через це тварини протягом декількох годин почувалися наче вони захворіли, однак загрози для здоров’я насправді не було. Решті п’ятнадцятьом вампірам зробили ін’єкцію звичайного фізрозчину у ролі плацебо.
Перед тим, як повернути “хворих” та здорових кажанів до їхнього гнізда, на їхні спини вчені приклеїли крихітні сенсори, за допомогою яких вони мали змогу відстежувати поведінку тварин. Датчики кожні дві секунди передавали сигнал, який активував будь-який інший датчик на кажані, що знаходиться на відстані 5-10 метрів. За силою та тривалістю парного сигналу вчені визначали контакти між вампірами.
Як поводилися дикі кажани?
Так само, як у неволі, “хворі” вампіри намагалися менше взаємодіяти зі здоровими членами колонії. Загалом у перші шість годин після ін’єкції хворі кажани мали на чотири контакти менше, і вони були на 25 хвилин коротші, у порівнянні до взаємодій інших кажанів. Через 48 годин, коли дія препарату скінчилася і тварини відчули себе краще, їхня поведінка поступово стала звичайною, як до втручання дослідників.
Ймовірно, соціальне дистанціювання у кажанів відіграє таку ж роль, як у нас - запобігти поширенню інфекції. Між тим, автори роботи наголошують, що вони не заражали тварин справжніми патогенами, тож не могли виміряти поширення хвороби в колонії, яка може й сама змінювати поведінку кажанів.