Дослідження групи американських та британських вчених продемонструвало, що пацієнти з тривожним розладом добре розрізняють безпечні та небезпечні ситуації, але на рівні мозку все одно мають більшу активність у зонах, які відповідають за тривожність та емоційну регуляцію. Іншими словами, тривожні люди можуть розуміти, що немає чого хвилюватися, але їхній мозок все одно поводиться так, наче загроза існує. Ці дані потенційно проливають світло на нові методи терапії тривожних розладів. Результати дослідження були опубліковані в Nature.
Unsplash
Як люди вивчають чи є середовище небезпечним?
Одним з ефективних методів вивчення психологічних феноменів є використання віртуальної реальності для того, щоб створити експериментальні умови максимально наближені до життя. Наприклад, в одному з досліджень вчені створили середовище віртуальної реальності для того, щоб вивчати, як мозок запам’ятовує, де у просторі знаходяться небезпечні подразники. Учасники цього експерименту знаходилися посеред віртуальної галявини в оточенні гір. Територія була розділена на дві однакові зони: на одній знаходилися звичайні квіти, а на іншій квіти з бджолами. Коли людина доторкалася до квітки з бджолою вона відчувала помірне ураження струму у зап’ясток.
Цей експеримент показав, що перебування здорової людини в такому віртуальному середовищі пов’язано з трьома процесами: вивченням загрози, оцінкою загрози та очікуванням загрози. На етапі вивчення загрози респонденти поводяться спокійно в безпечній зоні, але в небезпечній зоні очікують шоковий подразник та мають підвищену психофізіологічну реакцію при контакті з квітами. Під час такого навчання в мозку людини активуються зони, характерні й для інших типів навчання (наприклад, гіпокамп, мигдалина, вентромедіальна префронтальна кора). При оцінці загрози у небезпечному середовищі у респондентів спостерігалася підвищена активність у зонах, що пов’язані із контролем та органами чуття (наприклад, острівцевою корою, передньою поясною корою). Очікування загрози ж впливало на активність центральної сірої речовини, частини гіпокампа та функціональних зв’язків між острівцевою та передньою поясною корою.
Попередні дослідження демонструють, що пацієнти з тривожністю погано розрізняють, чи є середовище небезпечним або ж тривога є безпідставною. Вони мають тенденцію почувати тривожність при контакті з подразниками, що лише схожі на небезпечні. Проте не зрозуміло, чи це характерно тільки для середовища, де немає чіткої межі між безпечними стимулами та загрозами, або тенденція зберігається і в ситуаціях, де чітко зрозуміло, що вони безпечні. Саме тому нейронауковці з Рочестерського університету разом із британськими колегами вирішили з’ясувати що буде, якщо помістити пацієнтів з тривожністю у два типи ситуацій у віртуальному середовищі: абсолютно безпечну та сповнену загрозливих подразників. Чи буде тривожність заважати навчатись ефективно розрізняти, яке середовище є безпечним, а яке ні? Чи буде мозок таких пацієнтів більш активно реагувати на оцінку та очікування загрози?
Як досліджували тривожність у віртуальній реальності?
Всього в дослідженні взяло участь 60 респондентів у віці від 18 до 50 років. Половина з них мала діагноз генералізованого тривожного розладу, соціофобії або обох, який був діагностований за допомогою клінічного інтерв’ю. Інша половина була набрана для контрольної групи. Перебуваючи в апараті МРТ для вивчення мозкової активності, всі учасники повинні були виконати завдання, пов’язане з вивченням, оцінкою та очікуванням загроз. Дослідники використовували ту ж парадигму віртуальної реальності, що і в попередньому дослідженні: галявина поділена на дві зони. Одна зона була безпечною та на ній росли звичайні квіти, а інша зона містила квіти з бджолами. В кожній зоні було по сорок квіток. Коли респондент підходив зірвати «небезпечну» квітку, його вражав слабкий розряд струму. Перед кожною взаємодією з квіткою учасники повинні були оцінити імовірність загрози. Впродовж всього експерименту також вимірювалася провідність шкіри, що слугувала індикатором тривоги.
Що вдалося з’ясувати?
Всупереч очікуванням дослідників, з'ясувалося, що пацієнти з тривожністю добре розрізняють, яке середовище має загрози, а яке ні. Ці результати підтверджувалися даними провідності шкіри, успішності виконання завдань та опитування респондентів. Проте, як і передбачалося, тривожність була пов’язана з меншою активністю зон мозку, що відповідають за запам’ятовування та емоційну регуляцію на стадії вивчення загрози. Водночас у тривожних людей спостерігалася вища активність у зонах мозку, що відповідають за оцінку та очікування загрози, навіть коли вони ідентифікували ситуацію як безпечну.
Іншими словами, респонденти з тривожністю розрізняють безпечне та небезпечне середовище на рівні свідомості, але не на рівні мозку. Навіть якщо вони розуміли, що загроза відсутня, у зонах мозку, які пов’язані з тривожністю, спостерігалася підвищена активність. Ці результати є важливими для розробки методів лікування психічних розладів, адже вміння розрізняти безпечні та небезпечні умови відіграє важливу роль у боротьбі з тривожністю.