Екологія
Екологія

Танення криги під час міжльодовикових періодів створило викиди метану в Арктиці

Ізотопний аналіз форамініферів на узбережжі Шпіцбергену показав, що внаслідок різкої втрати льодовикового покриву в Євразії наприкінці останніх зледенінь стався витік метану. Аналогічно цій моделі, сучасний рівень танення льоду в Гренландії може призвести до нестабільності існуючих пластів метану на дні моря під крижаним покривом. Стаття про це надрукована у журналі Geology.

Вуглецеві відкладення на дні моря. G. Panieri

Вуглецеві відкладення на дні моря. G. Panieri

Коли геологічний метан може потрапляти в атмосферу?

Вважається, що арктичні та субарктичні морські відкладення містять величезні резервуари метану, що зберігається у формі гідрату метану. Ці резервуари можуть бути дуже чутливими до підвищення температури. Якщо їхня стабільність порушиться, метан може потрапити у воду і врешті-решт опинитися в атмосфері. Ця сполука є одним із найпотужніших парникових газів, зігріваючи Землю приблизно в 30 разів ефективніше, ніж вуглекислий газ. Крига Північного Льодовитого океану чинить тиск на на морське дно, контролюючи нестабільну стійкість у відкладеннях. Втім, моделювання демонструють, що до 2050 року чи навіть раніше Арктика може сезонно втрачати лід, що призведе до порушення балансу.

Яке дослідження провели вчені?

Команда науковців вирішила дізнатися, чи ставалися викиди метану в Арктиці в минулому, під час потепління після зледенінь. Для цього вони вимірювали ізотопи вуглецю в оболонках форамініферів — морських організмів. Оскільки форамініфери будують свої черепашки, використовуючи інгредієнти з води, яка їх оточує, вуглецевий склад в їхніх оболонках відображає хімію океану. Ці черепашки зберігаються в осадах морського дна, забезпечуючи запис про стан середовища протягом десятків тисяч років. Науковці збирали зразки форамініферів ​​біля західного узбережжя Шпіцбергену, норвезького архіпелагу в Північному Льодовитому океані.

Що показали результати?

Ізотопи вуглецю виявили кілька епізодів вивільнення метану в минулому. Зокрема, після закінчення останнього льодовикового періоду (близько 11700 років тому) та під час еємського міжльодовикового періоду (близько 125 тисяч років тому). Схожість цих подій, на думку авторів дослідження, вказує на те, що вони відбувалися з однієї причини. У міру танення льоду та зменшення тиску на морське дно метан виділявся як бурхливими стрибками, так і повільними просоченнями. Через кілька тисяч років, коли лід повністю зник, викиди метану стабілізувались. Скільки метану врешті-решт потрапило в атмосферу, залишається невизначеним. Оскільки арктичний лід, і зокрема льодовиковий покрив Гренландії, тане, подібний викид метану може повторитися і його варто включити у кліматичні моделі.