Екологія
Екологія

Стійкі до пестицидів морські воші поширилися північчю Атлантичного океану

Норвезькі вчені дослідили особливості поширення в північній частині Атлантичного океану паразитичних морських вошей, що вражають диких та фермерських лососевих риб. Застосування пестицидів призвело до виникнення стійких до препаратів популяцій шкідників, які поширилися океаном й потрапили навіть до аквакультур, де пестициди не застосовують. Результати оприлюднені в журналі Royal Society Open Science.

Лососеві воші на поверхні тіла риби. Marit Hommedal / NTB Scanpix

Лососеві воші на поверхні тіла риби. Marit Hommedal / NTB Scanpix

Чому це досліджували?

Членистоногі протягом дуже тривалого часу ставали на заваді людського здоров'я та, особливо, продовольчої безпеки. Комахи та павукоподібні можуть завдавати величезної шкоди посівам культурних рослин та бути переносниками численних захворювань. Навіть із застосуванням пестицидів — засобів проти шкідників, ці тварини відповідальні за близько 20 відсотків втрат урожаю по всьому світу, а 700 тисяч людських життів губиться через хвороби, набуті членистоногими переносниками. Ситуація ускладнюється ще й тим, що із часом дедалі більше шкідників набувають стійкості до пестицидів.

Поки що мова йшла про наземних тварин-шкідників, але в аквакультурі фермери стикаються із подібними проблемами. Так, подібно до кліщів на наземних тваринах, на різних видах лососевих риб можуть паразитувати морські воші Lepeophtheirus salmonis. Це ракоподібні, які прикріплюються до шкіри риб та харчуються їхньою кров'ю й слизом. Вони часто спричиняють на тілі риб виразки, які легко інфікуються та стають причиною навіть смерті тварини. Протягом останніх років паразити також стали суттєво менш чутливими до органофосфатів та піретроїдів, які застосовували для боротьби з ними фермери. Щоб дізнатися більше про формування стійкості у цих ракоподібних до пестицидів група вчених із Норвезького університету науки й технологій провела своє дослідження.

Як вивчали це питання?

Протягом 2010-2017 років вчені зібрали 1 988 зразків морських вошей із диких та фермерських атлантичних лососів (Salmo salar), а також струмкових пстругів (Salmo trutta), що мешкають у водоймах по всій півночі Атлантичного океану.

Далі науковці детально дослідили геном усіх відібраних зразків морських вошей, щоб виявити генетичні особливості, відповідальні за стійкість до пестицидів. Так вони також простежити за тим, із якою швидкістю мутували популяції шкідників.

Які результати вивчення?

Дослідники зазначають, що кількість стійких до органофосфатів та піретроїдів морських вошей складає понад 50 відсотків у всіх досліджуваних регіонах, де інтенсивно ведеться аквакультура. А в одному з регіонів Норвегії майже 75 відсотків відібраних із диких пстругів вошей були стійкими до пестицидів. Нечутливість до органофосфатів їм забезпечила мутація в гені ace1a, а до піретроїдів — у мітохондріальному гені cytB.

Автори визначили, що мутації резистентності виникають на фермах, в межах яких зберігаються протягом кількох років після оброблення пестицидами. Потім поступово, окремими порціями вони потрапляють до океану, де вільно поширюються. Таким чином стійкі до препаратів шкідники потрапили навіть до аквакультур, де пестицидів взагалі не використовували.