Вчені зі США розробили прототип рідкої пов’язки, яка може вказувати на рівень оксигенації трансплантованих тканин, завдяки світінню різним кольором. За попередніми даними, ефективність такої пов’язки не поступається дротовим оксиметрам, що є золотим стандартом відстеження приживаності трансплантованих тканин. Дослідження опублікували у журналі Science Advances.
DENOVA SCIENCES
Навіщо це потрібно?
Трансплантація тканин є непростою операцією. Не рідкісними є випадки, коли організм пацієнтів не може сприйняти нову тканину. Щоб заздалегідь виявляти такі стани, лікарі використовують оксиметри. Це пристрої, які можуть відстежувати здатність тканини поглинати кисень. Вони є золотим стандартом для моніторингу рівня оксигенації трансплантованих тканин, але їхній недолік у тому, що вони не надто зручні. Звичайні оксиметри для цих цілей є дротовими пристроями, що обмежують рухливість пацієнтів. Через це інженери з Массачусетської загальної лікарні спробували створити зручніший сенсор оксигенації, який краще за наявні громіздкі варіанти допоможе знизити частоту невдалих трансплантацій.
Що вони пропонують?
Вчені створили прототип рідкої пов’язки, зробленої з фосфоресцентного матеріалу, що наноситься безпосередньо на трансплантовану шкіру. Вона змінює свій колір від червоного до зеленого у відповідь на рівень .
Свою ідею науковці перевірили на п’яти жінках, які пройшли через операцію реконструкції грудей. Їм трансплантували до грудей частину власних тканин, що включала шкіру, жир, кровоносні судини. На сім трансплантованих областей розміром 1х1 сантиметр дослідники нанесли рідку пов’язку. Для порівняння ефективності, до тканин також під’єднали звичайний дротовий оксиметр. У цих дослідах вчені використовували також камеру зі спалахом, що збуджував фосфоресцентний матеріал та змушував його світитися різним кольором, залежно від оксигенації.
Що показали досліди?
Спостереження за пацієнтками протягом наступних після операції 48 годин показало, що всі сім зразків рідкої пов’язки вказували на такий самий рівень оксигенації трансплантованих тканин, що й звичайні оксиметри.
Пізніше розробники прилаштували до свого виробу акумулятор, чим наділили його автономністю та усунули потребу в камері зі спалахом. Надалі вчені прагнуть перевірити ефективність вимірювання кисню в тканинах, що не прижилися та відторгаються через нестачу кисню.