Біологія
Біологія

Річкові скати проникли вглибину континенту з Карибського моря

Канадські дослідники з'ясували, що поява річкових скатів відбулася близько 26 мільйонів років тому внаслідок проникнення морських скатів вглибину континенту. Затоплення значної частини континенту морем призвело до того, що в заболоченій системі Пебас утворилися градієнти солоної й прісної води, які сприяли поступовому пристосуванню скатів до життя в річках. Результати оприлюднені в журналі Journal of Biogeography.

Jim Capaldi / Wikimedia Commons

Jim Capaldi / Wikimedia Commons

Чим ці скати зацікавили вчених?

Скати (Batoidea) — це плоскі, дископодібні хрящові риби, які переважно ведуть придонний спосіб життя. Хоча зовнішнім виглядом ці тварини здебільшого дуже схожі, їхня екологія може сильно відрізнятися. Так, деякі види є хижаками та живляться іншими рибами, молюсками або раками, а інші можуть жити, харчуючись планктоном. Деякі комфортно почуваються у холодних північних водах, а інші — в тропіках. Більшість із них населяє придонні регіони морів та океанів, іноді досягаючи глибини кількох кілометрів. Але невелика кількість видів скатів живе навіть у прісних водах, через що їх називають річковими (Potamotrygonidae). Ці риби водяться у річках Південної Америки, розміром варіюють від 25 сантиметрів до понад ста, і є єдиною цілковито прісноводною лінією акул та скатів. Відомо, що вони походять від морських риб, але не зовсім зрозуміло, як відбувся цей перехід. Тому науковці з Університету Торонто взялися досліджувати еволюційну історію прісноводних скатів.

Як вчені підійшли до завдання?

Дослідники зібрали зразки від представників 35 із 38 сучасних видів річкових скатів із більшості великих річкових басейнів Південної Америки. Метою авторів було вивчення генетичних особливостей цих тварин, які дали б змогу дослідити хронологію розходження окремих видів та популяцій досліджуваних тварин.

Усього вчені проаналізували ДНК від 350 особин річкових скатів. У процесі роботи вони визначали відмінності між генами цих риб, а також порівнювали результати з біогеографічними даними минулих епох.

Що вдалося з'ясувати?

Річкові скати відділилися від своїх морських родичів орієнтовно 26 мільйонів років тому, в період між олігоценом та міоценом. Це відбулося у верхній частині сучасної Амазонії. Але в той час регіон мав інакший вигляд: замість тропічних лісів там була заболочена місцевість, відома зараз як система Пебас, а вищий рівень моря сприяв проникненню Карибського моря вглибину континенту. Такий ландшафт, де солона та прісна вода змішувалася, зберігався протягом мільйонів років. У цей час скати могли періодично виноситися з моря, поступово пристосовуючись до дедалі більш прісної води та колонізуючи прилеглі басейни. Але через деякий час, коли Пебас почав відступати й стали утворюватися та зникати водні канали й річки, скати отримали завдяки змінам середовища еволюційний поштовх до розходження й видоутворення.

Автори зазначають, що генетичні дані дуже добре збігаються зі змінами, що відбувалися в Амазонії у минулому. Надалі вони сподіваються дослідити еволюцію річкових скатів у менших масштабах, зосередившись на пристосуванні цих тварин до окремих річкових систем.