Птахи на Шрі-Ланці, які живуть на територіях, що були відносно спокійними під час війни 1983-2009 років, сміливіші та підпускають людей ближче до себе ніж ті, що живуть в колишній зоні активних воєнних дій. Причому більші птахи, які могли бути об'єктом полювання людей, демонстрували найбільшу обережність, йдеться у статті вчених з Австралії та Шрі-Ланки у журналі The American Naturalist.
Цейлонський токо (Ocyceros gingalensis). Pinkstg / Wikimedia Commons
Як вчені пов'язали війну та птахів?
Війна має згубний вплив на людські суспільства, але не менше шкоди вона завдає і дикій природі. Як і люди в такій ситуації, інші живі істоти можуть випадково ставати жертвами бойової техніки, хімічних речовин та мін. Під час війни диких тварин позбавляють оселищ шляхом винищення лісів, висушування боліт та забруднення природних середовищ. Іноді вони є чи не єдиним джерелом харчів для населення, що може загрожувати їхній чисельності, а часом їх прицільно знищують, щоб позбавити ворогів джерела їжі та економічної сили. Види з розвиненими когнітивними можливостями можуть у зв'язку з цим отримувати свого роду травму, що проявляється у поведінкових та неврологічних розладах, як-от посиленому страху. Через усе це зони військових дій пов'язують зі зниженням біорізноманіття. Але разом із тим, деякі дослідження вказують і на потенційні вигоди війни для дикої природи. Наприклад, вона може обмежувати контакт людей із певними середовищами. У такому разі тварини та рослини опиняються у своєрідному аналогові заповідника, де вони у відносній безпеці.
Вчені з Університету Дікіна в Австралії та Університету Пераденія на Шрі-Ланці звернули увагу, що наразі немає досліджень, які би порівнювали, як живуть види тварин безпосередньо в зоні воєнних дій та на прилеглих подібних територіях. Вони вирішили це з'ясувати самостійно.
Яких тварин і де вивчали дослідники?
Вчені взялися вивчати тварин на Шрі-Ланці. Там протягом 26 років тривала громадянська війна, що забрала десятки тисяч людських життів та призвела до поширення бідності, відкинувши питання збереження природи на задній план. У 2009 році війна завершилася, але почався не набагато легший період відновлення, що має вплив на дику природу й по сьогодні.
Науковці зосередилися у своїй роботі на птахах. Вони прагнули з'ясувати, чи є відмінності у поведінці між птахами, які жили в місці активного конфлікту, та тими, що живуть на навколишніх територіях, яких війна зачепила не так явно. Для цього вони з'ясовували показники дистанції ініціювання відльоту (flight-initiation distance), або дистанції злякування — відстані до птаха, при досягненні якої той лякається та відлітає. Усього вчені наблизилися до представників 157 видів птахів та зареєстрували таким чином 1 400 дистанцій злякування, із яких 857 були на колишніх зонах воєнних дій.
Про що розповіла вченим лякливість птахів?
Аналіз результатів свідчить, що птахи в зоні ведення військових дій мають помітно довшу дистанцію ініціювання відльоту. Це означає, що ці тварини боязкіші і не підпускають до себе людей та іншу потенційну загрозу так близько, як птахи зі спокійніших територій. Але що цікаво, ефект виявився залежним від ваги тварин, і більші птахи в колишній зоні конфлікту демонстрували найдовшу дистанцію злякування.
Вчені висувають кілька можливих пояснень спостереженням. На їхню думку, посилена боязкість птахів в колишній зоні бойових дій спричинена частково збільшенням чисельності людей на цих територіях після війни та загрозливою поведінкою людей в недавній історії. Що стосується великих птахів, то вони частіше за малих могли ставати об'єктами полювання. Оскільки ці тварини зазвичай живуть довше за менших та часто мають більший мозок із кращими когнітивними здібностями, то можуть все ще пам'ятати про загрозу від людей, тримаючись їх осторонь. Водночас не виключено, що спрацював природний відбір: сміливіших птахів, які підпускали до себе близько людей, було легше зловити тому смертність серед них була вищою, тоді як більш боязкі та обережні птахи краще уникали загрози й частіше давали потомство. Щоб з'ясувати напевно, необхідно провести більше досліджень, але принаймні ця робота підтверджує попередні припущення, що війна може спричиняти поведінкові зміни та страх у тварин, які триватимуть ще довго після її закінчення.