Палеонтологія
Палеонтологія

Пожежі девонського періоду пов’язали із кліматом і розвитком судинних рослин

За допомогою викопного деревного вугілля та геохімічних даних палеонтологи реконструювали 65 глобальних лісових пожеж у 10 палеогеографічних районах у девонському періоді. Вони виявили, що горіли переважно деревні рослини лігнофіти, та пов’язали пожежі із кліматом, а не швидким збільшенням рівня кисню у атмосфері. Відповідна стаття надрукована у журналі Palaeogeography, Palaeoclimatology, Palaeoecology.

Mike McMillan, U.S. Forest Service / U.S. Department of Agriculture

Mike McMillan, U.S. Forest Service / U.S. Department of Agriculture

Що відомо про пожежі девонського періоду?

Лісові пожежі можуть бути руйнівними для різних компонентів у наземних та водних екосистемах. У сучасній екології динамічний характер лісових пожеж вважається важливим для взаємодії між живими організмами та навколишнім середовищем, однак вивчати такі явища у минулому є складним завданням. Найраніші відомі лісові пожежі сталися наприкінці силурійського періоду (420 мільйонів років тому). У відкладеннях наступного, девонського періоду (419,2–358,9 мільйонів років тому) записи лісових пожеж є розрізненими, на відміну від набагато поширеніших свідчень кам’яновугільного та пермського періоду.

Що аналізували дослідники?

Науковці вирішили детально охарактеризувати девонські лісові пожежі за допомогою двох типів свідчень: викопного деревного вугілля та біомаркерів, тобто поліциклічних ароматичних вуглеводнів. Ці сполуки пов’язані з горінням деревини. Таким чином, дослідники змогли відстворити 65 глобальних подій лісових пожеж на 10 палеогеографічних регіонах на 10 різних часових проміжках.

Конфігурація континентів у девонському періоді. Блакитним виділений основний регіон, що вивчався у дослідженні. Man Lu et al.

Конфігурація континентів у девонському періоді. Блакитним виділений основний регіон, що вивчався у дослідженні. Man Lu et al.

Про що вони дізналися?

Виявилося, що найбільша кількість лісових пожеж відбувалася у пізньому девонському періоді, і їхня найбільша концентрація відбувалася у східній частині суперконтиненту Євроамерики. Тут росли лісі з різноманітних рослин-лігнофітів. Такі чагарникові та великі деревні таксони мали розвинені легкозаймисті гілки та листя і слугували паливом для пожеж. Крім того, розподіл свідчень пожеж демонструє найвищу концентрацію в регіонах із посушливим та напівзасушливим теплим помірним кліматом. На відміну від деяких попередніх досліджень, нова робота не демонструє зв’язку пожеж із зростанням рівню кисню у атмосфері у пізньому девоні. Натомість ці пожежі, швидше за все, явище, були результатом першої адаптації та розповсюдження судинних рослин в порівняно посушливих внутрішніх середовищах.