Канадські дослідники розробили полімерне покриття для кровоносних судин, що покликане зменшити ризик відторгнення трансплантованих органів. Вчені рекомендують покривати ним судини трансплантатів після вилучення від донора, щоб вберегти природний захисний шар кровоносних судин. Застосовані полімери мають властивість пригнічувати імунну реакцію, однак діють лише місцево, не спричиняючи системних побічних ефектів. Технологія наразі пройшла успішні випробування на лабораторних мишах, про що вчені написали в журналі Nature Biomedical Engineering.
Molly Riley / AP
Навіщо покривати судини?
Трансплантація органів стала справжнім проривом у медицині, давши можливість подовжити життя людям, у яких власні органи з певних причин більше не працюють належно. Водночас поки що не можна сказати, що чужі органи повністю замінюють власні. Щоб організм не атакував новий орган та не зводив нанівець операцію, пацієнти вимушені приймати ліки, які пригнічують імунну систему. Зрозуміло, що такі препарати можуть викликати серйозні побічні ефекти, а також обмежують довготривалі переваги від самої трансплантації. Через це багато вчених працюють над створенням альтернативи лікам, що системно пригнічують захисні функції організму. Науковці з Університету Британської Колумбії звернули увагу на природний механізм запобігання атаки власних органів.
У чому суть задуму вчених?
У нормі внутрішні стінки кровоносних судин органів покриті полісахаридною сполукою, що має назву глікокалікс. Цей слизький шар слугує бар'єром проникності, який перешкоджає прилипанню до стінок судин імунних клітин та запобігає імунним реакціям проти них. Однак коли орган відбирають для трансплантації та зберігають, глікокалікс пошкоджується. Тож після подальшої трансплантації органу, коли імунна система реципієнта сприймає його за чужорідний, імунним клітинам ніщо не заважає атакувати його, проникнувши через стінки кровоносних судин.
У пошуках розв'язання цієї проблеми вчені розробили біосумісний полімер, який може захищати природний глікокалікс. Глікополімери сполуки захищають глікокалікс та імітують його функцію, місцево пригнічуючи імунні реакції, при їх використанні як покриття внутрішніх стінок кровоносних судин трансплантатів.
Як це спрацювало в дослідах?
Перші досліди науковці провели на лабораторних мишах, яким трансплантували артерію. Покрита розробленим полімером судина після трансплантації добре прижилася, а покриття забезпечило довготривалу стійкість до запалення та відторгнення. Після цих успішних результатів вчені випробували технологію для трансплантації мишам нирки. Полімер і в цьому випадку захистив трансплантат від пошкодження, зокрема, перешкодивши прилипанню імунних клітин до стінок судин.
Вчені вважають свої результати обнадійливими. На їхню думку, оброблення полімером кровоносних судин органу після його вилучення від донора допоможе вберегти цілісність трансплантату до його пересадки, тим самим зменшивши ризик його відторгнення реципієнтом. Але наскільки це безпечна та ефективна практика в людей покажуть лише наступні досліди.