Палеонтологія
Палеонтологія

Палеонтологи знайшли ознаки масового вимирання акул 19 мільйонів років тому

Дослідники відшукали свідчення раніше невідомого епізоду вимирання акул, що стався у ранньому міоцені 19 мільйонів років назад. Тоді різноманітність цієї групи зменшилася на 70%. Що стало причиною цього явища, невідомо. Відповідна стаття доступна у журналі Science.

Gerald Schömbs / Unsplash

Gerald Schömbs / Unsplash

Що досліджували вчені?

Дослідники проаналізували ізольовані шкірні зубчики (пласкоїдну луску) акул з двох глибоководних осадів у Тихому океані з добре встановленими віковими моделями. Вчені розділили 1263 зразків цього матеріалу на 85 морфологічних типів. Науковці змогли виділити два широкі типи зубчиків: лінійні зубчики із паралельними заглибинами та геометричні зубчики, що характеризуються складними переплетеними системами заглибин. Також існують гладкі зубчики, які не мають характерних заглибин і зустрічаються у багатьох групах акул. Більшість сучасних акул мають лінійні зубчики, які можуть покращити ефективність плавання при міграціях на далекі відстані. Геометричні зубчики зустрічаються здебільшого у невеликих хижаків, що роблять засідки та мешкають у глибокому морі.

Приклади шкірних зубчиків двох типів. Elizabeth Sibert, Leah Rubin

Приклади шкірних зубчиків двох типів. Elizabeth Sibert, Leah Rubin

Що вони з’ясували?

Проаналізувавши скам’янілості, дослідники виявили раніше не описану подія вимирання акул, що відбулася у відкритому океані в епоху раннього міоцену, близько 19 мільйонів років тому. Вимирання позначено помітним зниженням відношення скам’янілостей акул до скам'янілостей риб в осадах відкритого океану. Так, до події одна скам’янілість акули припадала на п’ять скам'янілостей риб, а після вимирання вже одна на сто скам'янілостей риб. Це єдина така подія з моменту вимирання наприкінці крейдового періоду 66 мільйонів років тому. Кількість шкірних зубчиків зменшилася більше, ніж на 90%, а кількість типів зубчиків зменшилася на 70%. Ця подія принципово змінила структуру пелагічних спільнот риб та акул, порушуючи стабільність, що тривала понад 40 мільйонів років. Крім того, нові типи шкірних зубчиків більше не з’являються в осадах після вимирання, тобто після цієї події акули вже не змогли повернутися до попереднього різноманіття. Такий перехід був геологічно різким, імовірно, відбувся протягом менш ніж 100 тисяч років і характеризувався вимиранням більше 70% акул. До раннього міоцену акули відігравали набагато більшу роль у екосистемах відкритого океану, ніж сьогодні.

Що спричинило таке вимирання?

Не існує чіткого екологічного чинника для такого скорочення кількості пелагічних акул. Глобальний клімат раннього міоцену не виділяється значними зрушеннями. Крім того, пелагічних акул не могли поступово витіснити групи хижаків вищого рівня. Швидше, різке вимирання акул відбулося за кілька мільйони років до поширення тунців, вытрильникових, дзьоборилових та вусатих китів. Поява нових великих китів фільтраторів сприяла придушенню розвитку пелагічних акул після їхнього вимирання.