Окситоциновий носовий спрей зробив левів дружелюбнішими

Американські науковці показали, що гормон окситоцин робить левів толерантнішими одне до одного. Після введення гормону через ніс леви наближалися одне до одного на коротші відстані у грайливих умовах та у випадках, коли їм загрожувало вторгнення на територію чужинця. Щоправда, окситоцин не робив їх приязнішими, коли вони конкурували за цінний ресурс, повідомляється у журналі iScience.

Що це за гормон і до чого тут леви?

Окситоцин — це гормон, який виробляється гіпоталамусом, і впливає на багато фізіологічних та поведінкових аспектів тварин, зокрема людей. Але найбільше він відомий як гормон, що здатний впливати на соціальні відносини, як внутрішньогрупові, так і міжгрупові. Переважно він сприяє виникненню довірливих відносин і просоціальної поведінки, а також знижує соціальну агресивність. Окситоцин також забезпечує прив'язаність дитинчат та своїх батьків і робить самців більш терплячими до потомства. Усе це та ще більше відомо із досліджень, проведених на домашніх тваринах, людях та інших приматах. Але дотепер не перевіряли, як діє окситоцин на не приматів та не одомашнених хижаків. На це звернули увагу вчені Університету Міннесоти.

Як заповнювали прогалини у знаннях?

Досліди вирішили провести на африканських левах (Panthera leo). Ці хижаки живуть у складних соціальних групах, що називаються прайдами, і мають розподіл обов'язків, який більшою мірою залежить від статі. Наприклад, полюванням переважно займаються споріднені самки, які також спільно вирощують потомство й оберігають територію від чужинців. Натомість самці формують тісні зв'язки із іншими, неспорідненими самцями і також залучені до оборони володінь. При цьому в межах прайду буває розподіл на маленькі групи, у яких особини можуть бути настільки зближеними фізично й емоційно, що сплять поруч одне з одним і регулярно демонструють приязнь вилизуванням, тертям головою та грумінгом. Хоча сутички теж час від часу стаються, зазвичай обмежуються гарчанням без фізичного контакту.

У новій роботі вчені хотіли визначити, як впливатиме додаткове надходження окситоцину на взаємодії левів, причому як соціальні, так і не соціальні. Досліди провели між 2018 та 2019 роками у Заповіднику дикої природи Кевіна Річардсона, що у Південній Африці. До вивчення було залучено 6 груп дорослих левів, яких тримають по 2-6 особин на територіях площею в один гектар. Усього 23 тварин пройшли три типи дослідів. У одному з них групам демонстрували гарбуза, який до того часу був левам незнайомим об'єктом, тому, скоріше за все, мав викликати зацікавленість і грайливий настрій. У другому кожній групі видавали ласощі у вигляді одного великого «морозива» із замороженої крові, щоб подивитися, як проявиться у них конкуренція за цінний ресурс. У третьому досліді тваринам тричі за три хвилини вмикали аудіозапис ричання незнайомого їм лева, що імітувало ситуацію із загрозою вторгнення іншої особини та могло спровокувати групову реакцію захисту території.

Спочатку усі три типи дослідів провели на тваринах без втручання, щоб зрозуміти їхню типову реакцію. У наступний раз, який стався через кілька тижнів, досліди повторили, але тепер за 1,5 години до цього частині тварин впорснули в ніс розчин окситоцину, а іншим — простий сольовий розчин, підманивши їх до огорожі їжею.

Як поводилися леви під час дослідів?

Первинне спостереження показало, що леви справді демонструють у трьох ситуаціях різну поведінку. При демонстрації їм гарбуза вони поводилися просоціально, граючися з об'єктом, потираючись головами тощо. Натомість у досліді з «морозивом» найчастіше проявлялися ознаки агресії. У випадку із голосом чужого лева не було ані грайливості, ані агресії, але тварини починали мітити територію, ричати й гарчати, тертися головами. Результати після носового спрею дещо відрізнялися.

Леви після окситоцинового спрею у досліді з гарбузом наближалися одне до одного суттєво ближче, ніж після сольового: середня відстань скоротилася із у середньому 7 метрів до 3,5. Але ефект не був спричинений меншою зацікавленістю об'єктом, відстань до якого загалом не відрізнялася. У випадку із ласощами відмінності були невеликими. У групі сольового розчину агресивно поводився 31 відсоток левів, тоді як у групі окситоцину — 25 відсотків. І лев, який першим діставався їжі, не ставав від окситоцину щедрішим та зазвичай не бажав ділитися. Зрештою, у досліді із вмиканням рику лева-чужинця тварини знову демонстрували суттєву відмінність у поводженні. Так, після окситоцину леви схильні були ближче триматися одне одного, не ричали у відповідь, що автори вважають за меншу пильність, і візуально виглядали спокійнішими, ніж ті, що після сольового розчину.

Вчені висновують, що у левів окситоцин також збільшує толерантність одне до одного і сприяє просоціальній поведінці, водночас зменшуючи пильність при позагрупових взаємодіях (у цьому дослідженні їх імітували голосом незнайомого лева). Останнє суперечить деяким дослідженням про те, що хоча окситоцин і робить тварин приязнішими у внутрішньогрупових взаємодіях, але разом із тим збільшує неприязнь до членів інших груп. Це спостереження потребує подальших вивчень, щоб розібратися у його причинах. Як і те, чому у випадку з їжею окситоцин не збільшив толерантність, а у випадку із загрозою вторгнення чужинця — так. Вчені припускають, що тут може бути річ у різних типах агресіях, які по-різному контролюються гормоном.

Окрім того, що результати доповнюють знання про поведінку левів та вплив на неї гормонів, вони можуть допомогти «подружити» між собою тварин. Часто леви, яких урятували з цирків чи інших несприятливих умов, потребують багато часу, щоб ужитися із іншими, незнайомими левами. Вчені припускають, що окситоцин міг би допомогти у таких випадках.

---