Палеонтологія
Палеонтологія

Новий вид динозаврів виявився головним хижаком давньої Патагонії

Палеонтологи відшукали новий вид динозаврів родини абелізаврових, який назвали Llukalkan aliocranianus. Його розміри сягали до 5 метрів, він мав сильний укус, гострі зуби і великі кігті, а також тонкий слух. Цей та ще один вид абелізаврових були головними хижаками усієї Патагонії у пізньому крейдовому періоді. Стаття про це доступна у журналі Journal of Vertebrate Paleontology.

Jorge Blanco

Jorge Blanco

Що відомо про абелізаврових?

Скам’янілості тероподів Патагонії крейдового періоду багаті та різноманітні, і включають кілька клад. Серед них найбільш відомими та найбільш вивченими є абелізаврові. Ця група середніх за розмірами хижих динозаврів представлена ​​майже 20 видами, половина з яких походить з Патагонії, що тоді була частиною давнього континенту Гондвани. Абелізаврові сягали у довжину від п’яти до дев’яти метрів. За зовнішнім виглядом вони нагадували тиранозаврів із короткими верхніми кінцівками, проте вони мали короткі черепи, часто із гребенями, нерівностями та рогами.

Що відшукали палеонтологи?

Дослідники знайшли нову скам’янілість абелізаврових у аргентинській формації Баджо де ла Карпа. Раніше поруч із місцем, де її відшукали, виявили рештки іншого виду цієї родини, Viavenator exxoni. Не дивлячись на схожість цих двох зразків, палеонтологи виключили, що нова знахідка представляє собою молодшого динозавра того ж самого виду, і натомість визнали її новим видом. Він отримав назву Llukalkan aliocranianus, і для нього характерні незвичні для абелізаврових особливості. Зокрема, його череп вказує на те, що голова тварини мала опуклості та виступи. Його кращий слух також відрізнявся від інших абелізаврових. Крім того, Llukalkan aliocranianus мав менші розміри, ніж Viavenator exxoni, та сягав приблизно 5 метрів у довжину.

Місцезнаходження скам’янілості. Federico A. Gianechini et al.

Місцезнаходження скам’янілості. Federico A. Gianechini et al.

Про що свідчить ця знахідка?

Виникнення двох абелізаврових в одному і тому ж місці одночасно є цікавим з біостратиграфічної точки зору. На думку вчених, це вказує на подію вимирання у Південній Америці, що відповідає Туронському ярусу (93-89 мільйонів років тому), та відновлення екосистем після цього. Імовірно, ця подія спричинила відносно велику та швидку диверсифікацію абелізаврових на рівні родів та видів, яка згодом сприяла появі більш спеціалізованих форм протягом пізнього крейдового періоду. Таким чином, не дивлячись на те, що абелізаврові є одними з найбільш поширених тероподів, зафіксованих у Патагонії, дослідникам відомо ще далеко не все про їхнє різноманіття та еволюційну історію. Імовірне співіснування двох видів родини демонструє, що вони були головними хижаками екосистем Патагонії під час пізнього крейдового періоду.