Іспанські науковці дослідили відмінності у мотивах вбивства дорослих собі подібних особин між самцями та самками ссавців. Їхні результати вказують, що більш схильні до насильства самці найчастіше вбивають задля отримання доступу до розмноження, тоді як мотивацією самок частіше є захист свого потомства. Результати опубліковані в журналі Proceedings of the Royal Society B.
StoryTrender / YouTube
Чому на це звернули увагу?
Світ тварин, як і людський, може бути дуже жорстоким. Нестача ресурсів, прагнення захистити себе та потомство або інші раціональні причини нерідко призводять до вбивства представників свого ж виду. Часто жертвами стають навіть дитинчата, свої або чужі. Таке явище отримало назву інфантициду. Чимало науковців присвятили свої роботи дослідженню причин нещадної розправи над дитинчатами у ссавців. Однак суттєво менше наукових праць стосуються того, чому дорослі особини вбивають одне одного. Відомо, що головними причинами є чотири: агресія до осіб своєї статі під час конкурентної боротьби за спаровування, захист цінних ресурсів, захист свого потомства або канібалізм. Науковці з Іспанії вирішили дослідити, які мотиви для вбивства собі подібних найбільше притаманні самцям, а які — самкам.
Як вивчали мотиви тварин?
Дослідники провели масштабне вивчення причин смерті тварин серед 1384 видів ссавців. Ретельний огляд вказав, що вбивство дорослих особин представниками свого ж виду було притаманне 352 видам із досліджуваної бази даних. Найчастіше таку поведінку проявляли тварини з груп копитні, примати та м'ясоїдні, серед них: олені, жирафи, кенгуру, леви, тигри, ведмеді та інші. Натомість майже не вбивали одне одного рукокрилі, кити, дельфіни та кролики.
Що з відмінностями у статі?
Загалом, у більшості видів самці були більш схильні вдаватися до насильства та вбивати внаслідок цього особин свого ж виду. При цьому їхніми жертвами частіше ставали інші самці. У них вбивство собі подібних пов'язане переважно з конкуренцією за спаровування. Їхній вклад у розмноження є відносно незначним, він полягає головним чином у спаровуванні з якомога більшою кількістю самок, тому для підвищення репродуктивного успіху така стратегія усунення конкурентів здається з еволюційної точки зору вдалою.
Водночас самок до вбивства представників свого виду частіше штовхає прагнення захистити своє потомство, що пов'язано із інфантицидом. Так, самці багатьох видів убивають дитинчат самок, щоб спонукати їх до спаровування з ними та народження спільного потомства. Іноді дітовбивство також практикують самки, що атакують чужих дитинчат при нестачі ресурсів у групі. На відміну від самців, вони роблять величезний вклад у виведення потомства: їм потрібно пережити тривалий період виношування дитинчат, їх народження, вигодовувати їх та доглядати за ними, що дуже енергозатратно. Тому для них кровопролиття для захисту дітей виправдане, якщо гарантуватиме, що всі ті вкладені в потомство ресурси не виявляться марними і їм не доведеться зайвий раз заново їх вкладати (після смерті дитинчат самки часто через короткий час стають знову фертильними).
Здається спільним для самців та самок, що вони обоє вбивають з доволі егоїстичних міркувань. Однак питання потребує подальшого розгляду. Наприклад, у цій роботі вчені не визначали, чи насправді отримують вбивці від своєї, можливо, надмірної, жорстокості вигоду. Крім цього, деякі випадки вбивства не можна пояснити тільки бажанням отримати доступ до розмноження або захистом потомства. Так само деякі акти насильства зі смертельними наслідками, що їх вивчали у роботі, могли вчинятися лише з метою залякування, а закінчитися ненавмисним вбивством.