Астрономія
Астрономія

«К'юріосіті» побачив сліди давніх дюн у марсіанському кратері Ґейл

Марсохід «К'юріосіті» дослідив вітрові відкладення у кратері Ґейл, які вказали на давню систему дюн. Регіон був посушливим у період, коли ця система існувала, тоді як більш старі відкладення демонструють, що раніше тут було озеро. Стаття про це надрукована у журналі Journal of Geophysical Research: Planets.

«К'юріосіті» на схилі гори Шарпа. NASA, JPL-Caltech

«К'юріосіті» на схилі гори Шарпа. NASA, JPL-Caltech

На що можуть вказувати сліди давніх дюн?

Сліди давніх піщаних дюн, утворених вітром, є загальним явищем у відкладеннях Землі. Вивчаючи осадову структуру та внутрішнє розшаровування таких порід, дослідники можуть дізнатися про фізичні процеси, що формували дюни, реконструювати їхню форму та рух і визначити, скільки вони проіснували. Більше того, такі записи вказують на клімат та його коливання у регіоні. Починаючи з 1999 року, дослідження за допомогою орбітальних апаратів та роверів виявили давні еолові шари, що знаходилися на поверхні Марса. Це дозволяє вивчати процеси, що відбувалися в далекому минулому планети, використовуючи знання таких форм рельєфу на Землі.

Що досліджували астрономи?

Ровер «К'юріосіті» працює у кратері Ґейл з 2012 року. Тут, біля підніжжя гори Шарпа, знаходиться формація Стімсона — відкладення осадової породи пісковику. Попередні дослідження продемонстрували, що раніше тут знаходилися дюни. Астрономи вирішили охарактеризувати тип цих дюн, їхній розмір та орієнтацію, а також те, як вони переміщувалися. Для цього вони використали дані, зібрані камерами ровера «К'юріосіті».

Якими були ці давні дюни?

Детальний аналіз осадових відкладень вказує, що система давніх дюн тут була ієрархічною: вони мали різні розміри та переміщувалися з різною швидкістю і в різних напрямках. Великі дюни були заввишки від 20 до 40 метрів, вони розташовувалися на відстані 300-600 метрів одна від одної. Менші дюни досягали 2-4 метрів у висоту та мігрували схилами більших дюн. Великі дюни переміщувалися на північ, а менші прямували на північний схід. Такий ландшафт був прямим продуктом регіонального клімату та поверхневих процесів, що діяли у кратері під час гесперійського геологічного періоду. Середовище було посушливим, що дозволило існувати великим дюнам. Це контрастує з попередніми, більш ранніми відкладеннями, що сформувалися в умовах вологого клімату.

еолові
Відкладення, створені під дією вітру