Канадські археологи знайшли й описали п’ять муміфікованих лам, знайдених в Перу. Аналіз решток свідчить про те, що тварини могли бути поховані живцем древніми інками під час ритуального жертвоприношення, пишуть науковці у статті журналу Antiquity.
Жертвоприношення у древніх інків
Велична Інкська імперія правила у західних регіонах Південної Америки сотні років, поки іспанські колонізатори не вдерлися на їхні території у 1500-х роках. Тоді конкістадори писали, що місцеві жителі поклоняються багатьом божествам, наприклад, Сонцю, Місяцеві, Зорям, Землі, та предкам. Інки були впевнені, що боги та предки можуть впливати на врожай, здоров’я худоби та військові конфлікти, тож вважали за потрібне шанувати їх і регулярно задобрювати жертвоприношеннями. Лами користувалися особливою популярністю у древніх інків, коли справа стосувалася жертвоприношення. У ритуальному контексті їхня цінність поступалася лише людським жертвам. 2018 року рештки таких жертовних лам знайшли археологи у старовинному поселенні інків Тамбо-В’єхо біля узбережжя Перу.
Чим особлива знахідка?
У перуанському похованні під підлогою колишнього будинку археологи знайшли муміфіковані рештки кількох морських свинок та п’яти лам, які були прикрашені різнокольоровими стрічками, намистом та малюнками, що властиво для принесених в жертву. Дві з лам були коричневого кольору, три - білого. Перших зазвичай приносили в жертву творцю світу Віракоче, а других - богу сонця Інті.
Здебільшого таким тваринам інки перерізали горло, виривали серце чи розбивали голову. Натомість аналіз муміфікованих решток цих лам не виявив на тваринах жодних ушкоджень. Утім, їхні ноги були туго перев’язаними. Через це науковці припускають, що тварин могли поховати живцем, і це не є чимось незвичним для інків. За словами авторів, іспанські конкістадори описували у своїх листах, як інки ховали заживо дітей, щоб ушанувати богів, тож немає причин вважати, що з ламами вони такого не робили.
Для чого принесли в жертву лам?
Радіовуглецеве датування вказало, що лами загинули приблизно між 1432 та 1459 роком. У той час Інкська імперія почала розширюватися, загарбуючи сусідні території, зокрема долину Акарі, де розташовувалося поселення Тамбо-В’єхо. Вчені вважають, нечисленний народ, що там проживав, не міг протистояти натиску завойовників, тому, ймовірно, здався інкам без бою. А ті зі свого боку, щоб налагодити відносини з місцевими та закріпити новий соціальний порядок, могли проводити частування та жертвоприношення.