Біологія
Екологія
Біологія
Екологія

Господарі переоцінили силу зв'язку зі своїми собаками на самовигулі

Собаки на самовигулі, що емоційно менше прив'язані до своїх господарів, подорожують на більші відстані від дому, загрожуючи диким та свійським тваринам. Водночас власники цих тварин схильні переоцінювати зв'язок зі своїми собаками, з'ясували чилійські вчені. Тому автори опублікованої в журналі Applied Animal Behaviour Science статті наполягають на важливості відповідального утримання тварин, що сприяє формуванню довірливих, близьких відносин між собаками та їхніми власниками.

Aaron Clinard / Unsplash

Aaron Clinard / Unsplash

Чому вчених зацікавили собаки на самовигулі?

Протягом тисячоліть люди та собаки сформували тісні, корисні для обох відносини: перші отримують охоронника та помічника у господарстві, а другі — надійне джерело їжі та прихисток. Але із часом люди стають дедалі більше уваги приділяти не стільки практичній вигоді від утримання собаки, а підтриманню більш дружніх взаємин. Це проявляється зростанням стурбованості щодо добробуту тварин, забезпеченням їх природних видових потреб. І щодо цього думки власників собак можуть сильно варіювати. Приміром, одні схиляються до того, щоб максимально вберегти контакт улюбленців із повним загроз навколишнім середовищем, тоді як інші не надто обмежують чотирилапих та забезпечують їм самовигул — вільне пересування тварини без нагляду господаря. Останнє може загрожувати загубленням або викраденням собаки, зараженням її інфекціями від диких тварин, зокрема сказом, а також завданням собаками шкоди свійським та диким охоронюваним тваринам. Наскільки далеко може відходити собака від дому і що вона в цей час робить, залежить від індивідуальних особливостей, але вчені з Університету Магальянеса та Центру досліджень довкілля Гельмгольца вирішили дослідити, чи має на це вплив міцність емоційного зв'язку собак зі своїми власниками.

Яким чином вони це досліджували?

До дослідження залучили 41 собаку на самовигулі та їхніх власників, які живуть на острові Наваріно на півдні Чилі. Спочатку вчені провели тестування, щоб оцінити прив'язаність одне до одного собак та господарів. Тестування включало в себе процедуру Дивна ситуація, розроблену початково для оцінювання прив'язаності немовлят до батьків, щоб виявити ступінь прив'язаність собаки до власника. А крім цього господарів собак просили заповнити опитувальник, що дає змогу визначити міцність зв'язку з улюбленцем із їхньої точки зору.

Відтак на всіх піддослідних собак начепити датчики GPS, щоб відстежувати їхнє пересування. Спостереження за тваринами вчені здійснювали протягом трьох тижнів, а потім порівнювали результати із оцінками прив'язаності.

Якого висновку дійшли вчені?

Дальність, на яку подорожували собаки, дуже сильно відрізнялася від тварини до тварини. Більшість переважно залишалися в радіусі 300 метрів від дому власника, але деякі віддалялися й на відстань понад 28 кілометрів. Для 39 відсотків собак понад 5 відсотків відвідуваних локацій належали до природних середовищ. Собаки регулярно приносили додому трупи диких птахів та ссавців, а більшість з них загрожували також місцевим свійським тваринам, переважно худобі.

Подальше вивчення показало, що зв'язок між собакою та господарем теж має значення. Нижча прив'язаність улюбленців до власників корелює із більшою схильністю тварин до подорожей на далекі відстані. Цікаво, що самі господарі цих тварин оцінили зв'язок із собакою суттєво сильнішим, ніж показало тестування прив'язаності. Вчені припускають, що люди переоцінюють вітальну реакцію собак при зустрічі з господарем: найбільші гультяї зазвичай демонстрували найбільш радісну поведінку, коли бачилися з власником. Ймовірно, собаки на самовигулі послаблюють прив'язаність до господаря, тому що менше від нього залежать. Блукаючи, їх можуть підгодовувати сусіди або туристи, які також складають їм компанію. Через це автори наголошують на необхідності укріплення зв'язку з собаками, шляхом частіших ігор, спільного проведення часу та кращого пізнання свого улюбленця.