Медицина
Медицина

Генна терапія полегшила стан дітей із нестачею AADC

Американські науковці успішно провели першу фазу випробування генної терапії рідкісного неврологічного захворювання — нестачі AADC. Протягом півтори-двох років після введення правильного варіанту гена в мозок учасників деякі діти вперше змогли контролювати рухи своєї голови, самостійно сидіти та зробити перші кроки. При цьому процедура не викликала жодних серйозних побічних реакцій, пишуть вчені у статті журналу Nature Communications.

Контроль місця введення інфузій з аденовірусними векторами у середній мозок. UCSF

Контроль місця введення інфузій з аденовірусними векторами у середній мозок. UCSF

Що це за хвороба?

Нестача декарбоксилази ароматичних аміноксилот, або нестача AADC — це дуже рідкісне генетичне захворювання, яке описане в літературі приблизно у 135 людей. Воно спричиняється мутацією в єдиному гені DDC, яка має автосомно-рецесивний тип успадкування. Хвороба характеризується тим, що організм не може нормально синтезувати необхідні для роботи нервової системи нейротрансмітери — дофамін, серотонін та деякі інші. Через це вона проявляється у дуже ранньому віці різноманітними руховими та поведінковим розладами, як-от складнощами в пересуванні, нездатністю розмовляти, м'язовими спазмами, розладами травлення, безпричинними нападами плачу, вередливістю та депресивними симптомами. На жаль, лікування стану ускладнене сильною варіабельністю в проявах хвороби та різною реакцією пацієнтів на терапевтичні підходи. Потенційно допомогти хворим на нестачу AADC може генна терапія, як показали попередні результати випробування на людях, проведені вченими Каліфорнійського університету в Сан-Франциско.

Як випробовували генну терапію?

Науковці залучили до першої фази клінічних випробувань генної терапії нестачі AADC сімох дітей, віком від чотирьох до дев'яти років. Усі вони мали клінічно діагностовану досліджувану хворобу, не могли самостійно пересуватися, сидіти чи харчуватися. Науковці спробували лікувати цих дітей введенням у клітини їхнього мозку правильного варіанту гену DDC, таким чином забезпечивши їх функціональною копією гена.

Генетична модифікація відбувалася за допомогою штучного аденоасоційованого віруса 2 типу, який не викликає захворювання, але добре вміє проникати в клітини і тому слугує доставником потрібного гена в геном. Віруси ввели шляхом інфузії безпосередньо у мозок піддослідних: у чорну речовину та вентральну область покришки середнього мозку. Введення проводили через два отвори у черепі за допомогою двох довгих канюль, а точність рухів забезпечувало спостереження за маніпуляціями в реальному часі через магнітно-резонансний томограф.

Що стало з дітьми?

Науковці відмічають, що усі діти добре перенесли втручання. У шести із сімох дітей протягом перших трьох місяців після лікування повністю припинилися характерні для хвороби напади — окулогірні кризи. Через шість місяців після втручання така ж кількість дітей змогла самостійно утримувати та контролювати рухи голови, а четверо учасників навчилися самостійно сидіти, хоча до лікування тільки двоє учасників могли контролювати голову. Через рік після операції двоє дітей могли самостійно їсти та пити ротом, одна дитина навчилася говорити, використовуючи словниковий запас із 50 слів, а інша — комунікувати за допомогою спеціального пристрою. Через півтора року двоє дітей навіть змогли ходити з допомогою дорослих, а один учасник через 2,5 роки почав робити перші самостійні кроки. Батьки та опікуни повідомили, що у дітей також суттєво покращилися сон та настрій.

Хоча один із учасників помер через сім місяців після генної терапії, вчені пов'язують його смерть із початковим захворюванням, а не втручанням. Вони роблять висновок, що генна терапія з доставленням правильної копії гена до середнього мозку є безпечною та призводить до зменшення проявів нестачі AADC.

UCSF

UCSF