Австралійські дослідники показали, що «ефект дверного отвору» проявляється, коли наша робоча пам'ять перевантажена та утримує одночасно декілька речей. На думку авторів, суттєвіша роль у явищі належить не самим дверним отворам, а зміні середовищ, до яких мозок прив'язує окремі спогади для кращого закарбовуванні в пам'яті. Результати опубліковані в журналі BMC Psychology.
Philipp Berndt / Unsplash
Що це за явище?
Мабуть, кожен із нас періодично стикається із тим, що забуває, для чого увійшов у кімнату. Але варто знову повернутися в сусідню кімнату, як дивним чином пригадується мета, з якою ми кілька хвилин тому з неї вийшли. Протягом багатьох років дослідники намагалися знайти пояснення такій неприємній забудькуватості, і деякі дослідження показували, що насправді виною всьому може бути наш прохід через реальний дверний отвір. Тому це поширене явище отримало свою назву в психології як «ефект дверного отвору». Останній може слугувати як межа між двома контекстами, пов'язаними, наприклад, зі спальнею, де ми залишили телефон, та вітальною, куди ми хотіли його принести. Такі кордони, на думку фахівців, допомагають розділяти наш досвід на окремі події, які легше запам'ятати. Під час такого перемикання мозку, проходячи через дверний отвір між кімнатами, він може втрачати контекстний зв'язок між ними. Психологи з Університету Бонда взялися детальніше досліджувати феномен.
Як вони приступили до вивчення?
Вчені запросили до участі в експериментах 74 добровольців, які проходили незвичайне тестування у віртуальній реальності. Спочатку 29 із них необхідно були проходити через різні кімнати у віртуальному 3D-середовищі та запам'ятовувати об'єкти в них. Наприклад, жовті хрестики або сині конуси на столах, рухаючись почергово від одного стола до іншого. Але іноді столи розташовувалися в одній кімнаті, а в інших випадках учасникам необхідно було пройти через автоматичні розсувні двері в іншу кімнату.
Але дослідники помітили, що прохід через дверний отвір не мав суттєвого впливу на пам'ять учасників, і вони рідко забували об'єкти. Тоді вони провели дослідження ще з 45 учасниками, але цього разу піддослідних просили ще вголос вести зворотний відлік від заданого числа протягом першої половини траєкторії руху.
Що це змінило?
Досліди показали, що цього разу «ефект дверного отвору» таки спрацював, і проходячи з однієї в іншу кімнату учасники частіше забували об'єкти, які щойно бачили. Виходить, що додаткове навантаження на пам'ять у вигляді відліку перевантажує її та робить сприйнятливішою до перешкод, спричинених, наприклад, дверним отвором. Автори пишуть, що це схоже на наш щоденний досвід, оскільки ми часто входимо в кімнату, думаючи при цьому про кілька речей одночасно. Ще дослідники кажуть, що, схоже, більш суттєва роль у забуванні належить не самому дверному отвору, а переходу з однієї локації в іншу, із відмінним середовищем. Мозок готується отримати нову інформацію і може стирати попередні задачі, які відносить до контексту попереднього середовища. Тож, для уникнення забудькуватості при переході між кімнатами вчені радять зосереджуватися на одній задачі за раз.