Біологія
Біологія

Вчені вказали на причини догляду самок приматів за мертвими дитинчатами

Самки деяких приматів практикують догляд за своїми померлими дитинчатами. І як показав аналіз 126 наукових праць, проведений вченими із Великої Британії та Японії, на ймовірність такої поведінки матерів впливає сила прив'язаності самок до своїх дитинчат та їхній досвід. Тож результати дослідження, опублікованого в журналі Proceedings of the Royal Society B, вказують, що примати здатні усвідомлювати смерть або принаймні вміти навчатися її розпізнавати з часом.

Alecia Carter / Tsaobis Baboon Project

Alecia Carter / Tsaobis Baboon Project

Що зацікавило вчених?

Протягом історії люди значну увагу приділяли смерті та розвинули різноманітну культуру ставлення до померлих: від поховання та спалювання тіл, до горювання та навіть ритуального поїдання в деяких аборигенних народів. Проте ми не єдині, кому притаманна подібна поведінка. Так, терміти теж демонструють поховання померлих родичів, а тайванських макак (Macaca cyclopis) помічали за поїданням померлих. А в деяких тварин, зокрема приматів, китоподібних, хоботних, псових та котячих, самок заставали за догляданням своїх уже померлих дитинчат. Іноді матері продовжували носити за собою та дбати про тіла, які вже розкладаються або муміфікувалися. Така поведінка, схоже, не має явних переваг, натомість супроводжується зайвими витратами енергії та може перешкоджати пересуванню, пошуку їжі й рятуванню від хижаків.

Наразі мало що відомо про реакцію тварин на смерть, зокрема й про те, чи може вона бути зумовленою розумінням тваринами самої смерті або навіть можливістю горювання за померлими, ознаки чого можна розгледіти і в згаданому догляданні самками за мертвими дитинчатами. Пролити більше світла спробували науковці Університетського коледжу Лондона, Кіотського університету та зоопарку Такасакіяма, дослідивши ставлення до померлих дитинчат у приматів.

Які примати демонструють догляд за померлими дитинчатами?

У процесі дослідження науковці проаналізували наявну інформацію в науковій літературі щодо реакції матерів приматів на смерть їхніх дитинчат. Усього вони виявили 409 таких повідомлень у 126 різних дослідженнях, які стосувалися 50 видів тварин. Представників 40 видів, тобто 80 відсотків із них, помічали за догляданням за дитинчатами після їхньої смерті. Найчастіше і найдовше так вчиняли примати з родин Гомініди (Hominidae) та Мавпові (Cercopithecidae), а не спостерігали подібної поведінки за еволюційно давнішими видами, як-от лемурами (Lemuridae).

Чому примати носяться з померлими?

Дослідники виявили два фактори, які визначають ймовірність того, що самка буде доглядати за своїм дитинчам ще деякий час після його смерті. Здається, що важче покинути своїх вже померлих дітей молодим самкам, які до того ж довший час носяться з мертвим тілом. Визначальною також виявилася сама смерть дитинчати: за померлими від насильства або інших травматичних причин матері дбали помітно рідше, ніж наприклад за померлим внаслідок хвороби. Можливим поясненням цього автори висувають те, що самки можуть краще розпізнавати смерть свого дитинчати, коли воно зазнало явних пошкоджень. З цією гіпотезою узгоджується й те, що поведінка більше властива молодим, менш досвідченим матерям, для яких смерть багато в чому може бути незрозумілою.

Вчені також помітили, що на тривалість догляду впливає вік, у якому дитинча померло. Найдовше матері піклувалися про дітей, які загинули в ранньому дитинстві, орієнтовно до досягнення половини віку відлучення від вигодовування. Тому автори припускають, що вагому роль у поведінці може відігравати сила зв'язку матері з дитинчам, яка більша у той час, коли маля найбільше залежить від батьків. Можливо, носячи за собою тіло, матері намагаються уникнути властивої їм тривожності при відлученні від дитинчати. Таким чином, пов'язана зі смертю поведінка в соціальних тварин могла виникнути як побічний продукт сильних соціальних зв'язків, зокрема емоційної прив'язаності, від чого могли піти й людські практики поводження з померлими та горювання, зазначають вчені.