Дослідження британських науковців показало, що дельфіни здатні розпізнавати одне одного не лише за голосом, а й на смак сечі. У дослідах дельфіни суттєво більше цікавилися слідами сечі знайомих їм донорів, ніж чужинців, зазначається у статті в журналі Science Advances. Така здатність може допомагати дельфінам знаходити одне одного.
SHUTTERSTOCK
Дельфіни сильно соціальні істоти, у житті та розвитку яких значне місце посідає спілкування з собі подібними (воно, між іншим, порушується в регіонах, де дельфінів підгодовують туристи). Недавнє дослідження вперше виявило серед тварин саме у дельфінів дотримання концепції командної кооперації, за якої вони пам'ятають колишніх товаришів та відгукуються на їхній поклик. Тоді вчені дійшли висновку, що цьому типу взаємодій сприяє здатність тварин асоціювати голос із конкретним дельфіном. Але нова робота біологів Шотландського інституту океанів свідчить, що вокалізація — не єдиний спосіб розпізнавання одне одного у дельфінів.
Судячи з результатів дослідів, афаліни (Tursiops truncatus) розпізнають одне одного ще й за сечею, маючи змогу з'ясувати, хто пропливав до них у тих же водах. Це з'ясувалося, коли поблизу тварин виливали невелику кількість сечі: знайомих або чужих дельфінів. Піддослідні приблизно втричі довше перебували з відкритим ротом у воді, коли їм демонстрували сечу знайомого дельфіна. Результат не залежав ані від статі, ані від віку тварини-донора чи тривалості зберігання зразка. Вони також частіше вокалізували свистом у відповідь на знайому рідину. Натомість на сечу невідомих дельфінів піддослідні реагували так само, як коли їм демонстрували звичайну воду.
Про розпізнавання товаришів за сечею вказав і наступний дослід, у якому сумістили представлення двох стимулів: спочатку перед піддослідними виливали сечу, а потім з динаміків поблизу лунав голос знайомого чи чужого донора. І тварини довше залишалися поблизу гучномовця, вказуючи на дослідницьку поведінку, у випадку, коли голос та сеча збігалися. Стать та вік донора, як і час зберігання сечі, знову не мали помітного впливу.
Автори вважають, що першими виявили серед тварин розпізнавання одне одного на смак сечі. Розпізнавання на запах вчені відкидають, оскільки у дельфінів відсутні нюхові цибулини, важливі для передачі нюхової інформації до мозку, а крім того, їхні носові порожнини від'єднані від ротової порожнини, глотки та стравоходу. І це ще цікавіше з огляду на те, що у них немає генів рецепторів, що відповідальних за сприйняття чотирьох із п'яти основних притаманних ссавцям смаків. Утім, вони мають видозмінені рецептори, які здатні сприймати смак ліпідів. Тож можливо, що саме ця складова сечі дозволяє їм розпізнавати родичів. Але оскільки вчені провели вивчення на невеликій, доступній їм кількості тварин, результати слід перевірити в наступних дослідженнях.