Палеонтологи проаналізували рештки белемніта Passaloteuthis laevigata. Більшість його м’яких частин відсутні, однак щупальці добре збереглися. У них тварина тримала частину екзоскелету ракоподібного. Дослідники припустили, що сам белемніт являє собою залишок їжі хижої риби, такої як акула роду гібодус. Відповідна стаття доступна у журналі Swiss Journal of Palaeontology.
C.Klug et al.
Як палеонтологи дізнаються про жертв хижаків?
Прямі докази хижацтва у вигляді пов'язаних залишків хижака та здобичі є досить рідкісними у скам'янілостях більшості морських відкладень. Тим не менше, палеонтологи можуть вивчати скам'янілості зі здобиччю у роті або в стравоході, а також вмісту шлунку і викопні екскременти, щоб дізнатися, на кого полювали хижаки. Крім того, хижаки можуть відригувати частини здобичі. Іноді, намагаючись проковтнути завеликий шматок, хижак також може померти. Є кілька таких прикладів серед кісткових риб та у головоногих молюсків. Однак існує ще один процес, за допомогою якого можна вивчати хижацтво: коли тварина лишає окремі частини своєї жертви, які потім перетворюються на скам’янілість. Такі «залишки їжі» ніколи не були у стравоході хижака, але дозволяють вивчати його дієту.
Що аналізували дослідники?
У новій роботі вчені проаналізували рештки головоного молюска белемніта з тоарського ярусу Німеччини. Цей ярус охоплює діапазон від 183 до 174 мільйонів років тому. Скам’янілість була знайдена у 1970 році та з тих пір зберігалася у Національному природознавчому музеї Штутґарта. Белемніт належить до виду Passaloteuthis laevigata, він містить пошкодження, що свідчать про хижацтво більшої тварини.
Аналізовані скам’янілості. C.Klug et al.
Ростр (задня частина черепашки) белемніта, а також його щупальця добре збереглися. У своїх щупальцях він тримав екзувій ракоподібного роду Proeryon. Екзувій — це екзоскелет, що лишається після линяння. Більший хижак з’їв м’які частини белемніта. Вчені припускають, що це могла зробити акула раннього юрського періоду виду Hybodus hauffianus.