Палеонтологія
Палеонтологія

Белемніт став жертвою полювання поки сам їв ракоподібного

Палеонтологи проаналізували рештки белемніта Passaloteuthis laevigata. Більшість його м’яких частин відсутні, однак щупальці добре збереглися. У них тварина тримала частину екзоскелету ракоподібного. Дослідники припустили, що сам белемніт являє собою залишок їжі хижої риби, такої як акула роду гібодус. Відповідна стаття доступна у журналі Swiss Journal of Palaeontology.

C.Klug et al.

C.Klug et al.

Як палеонтологи дізнаються про жертв хижаків?

Прямі докази хижацтва у вигляді пов'язаних залишків хижака та здобичі є досить рідкісними у скам'янілостях більшості морських відкладень. Тим не менше, палеонтологи можуть вивчати скам'янілості зі здобиччю у роті або в стравоході, а також вмісту шлунку і викопні екскременти, щоб дізнатися, на кого полювали хижаки. Крім того, хижаки можуть відригувати частини здобичі. Іноді, намагаючись проковтнути завеликий шматок, хижак також може померти. Є кілька таких прикладів серед кісткових риб та у головоногих молюсків. Однак існує ще один процес, за допомогою якого можна вивчати хижацтво: коли тварина лишає окремі частини своєї жертви, які потім перетворюються на скам’янілість. Такі «залишки їжі» ніколи не були у стравоході хижака, але дозволяють вивчати його дієту.

Що аналізували дослідники?

У новій роботі вчені проаналізували рештки головоного молюска белемніта з тоарського ярусу Німеччини. Цей ярус охоплює діапазон від 183 до 174 мільйонів років тому. Скам’янілість була знайдена у 1970 році та з тих пір зберігалася у Національному природознавчому музеї Штутґарта. Белемніт належить до виду Passaloteuthis laevigata, він містить пошкодження, що свідчать про хижацтво більшої тварини.

Аналізовані скам’янілості. C.Klug et al. 

Аналізовані скам’янілості. C.Klug et al.


Ростр (задня частина черепашки) белемніта, а також його щупальця добре збереглися. У своїх щупальцях він тримав екзувій ракоподібного роду Proeryon. Екзувій — це екзоскелет, що лишається після линяння. Більший хижак з’їв м’які частини белемніта. Вчені припускають, що це могла зробити акула раннього юрського періоду виду Hybodus hauffianus.