Астрономія
Астрономія

Астрономи описали вигляд найперших ударних кратерів на Місяці

Місяць пережив достатньо ударів космічними тілами, щоб обзавестися великою кількістю кратерів на своїй поверхні, враховуючи, що і його походження пов'язують із ударною подією. Втім, ми досі не розуміємо, скільки часу знадобилося супутнику, щоб набути такого вигляду та скільки йому років взагалі. І ймовірно, і не дізнаємося, бо за підрахунками австралійських астрономів, сліди найперших ударів, які могли б допомогти відповісти на ці питання, вже давно стерлися. Як мають виглядати кратери, що могли сформуватися з магми, яка утворила Місяць, та чому ми їх не знайдемо, вчені повідомили у Nature Communications.

Південний полюс Місяця. NASA / GSFC / Arizona State University

Південний полюс Місяця. NASA / GSFC / Arizona State University

Навіщо нам найперші місячні кратери?

Краще розуміння того, що бомбардує космічні тіла та з чим вони стикаються, необхідне для того, щоб ми могли врешті «дописати історію» формування і розвитку об'єктів принаймні Сонячної системи. Зокрема, у нас є багато питань щодо Місяця. Одна з найпоширеніших гіпотез припускає, що Місяць сформувався внаслідок зіткнення тіла розміром з Марс із протоземлею. Так з купи сміття від цього удару під дією гравітації і сформувався Місяць. Втім, він не одразу набув того вигляду, яким ми бачимо його зараз — твердого тіла на нашій орбіті з суміші пилу і скелястих уламків. Як термодинамічний наслідок відносно швидкого утворення Місяця (йому знадобилося від місяця до року), потенціальна гравітаційна енергія перетворювалася на теплову і вкрила його шаром розплавленої породи — океаном місячної магми (Lunar Magma Ocean). Мікроструктурний аналіз привезених «Аполлонами» зразків місячної породи доводить, що Місяць активно стикався з іншими тілами, причому навіть у перші 200 мільйонів років своєї історії. Але точно реконструювати історію формування супутника не вдається — за словами дослідників, з огляду на сидерофільні елементи, ми не враховуємо принаймні двісті ударів Місяця.

Чому ми їх не знайдемо?

Найбільш імовірно, що подальша ударна еволюція Місяця забрала із собою топографічні ознаки найстаріших кратерів. Навіть отримані місією Gravity Recovery and Interior Laboratory (GRAIL) гравіметричні дані про ударні басейни найпершого періоду місячної історії, донектарского, мають набагато відмінніші підповерхневі ознаки земної кори в порівнянні з більш молодими ударними басейнами нектарского і імбрійского періодів. Вони мають всього одне кільце-край, поки всі інші мають таких кілька. Тож говорити щось про збереження ще більш ранніх слідів зіткнень, поки Місяць перебував у стані затвердіння свого магматичного океану, на думку вчених не має сенсу. На їхню думку, навіть найстарші зі спостережуваних кратерів, басейн Моря Нектару та Басейн Південний полюс — Ейткен, могли утворитися, коли місячний океан магми вже затвердівав.

сидерофільні елементи
залізо, кобальт, нікель, рутеній, родій, паладій, осмій, іридій, платина, а також молібден і реній, разом з залізом беруть участь у створенні ядер планет.