Майже так і є. Нобелівська премія є найпопулярнішою науковою нагородою і її справді вважають найпрестижнішою. Вона покликана нагороджувати діячів науки та культури з найвагомішими досягненнями, та спонукати інших вчених, митців та миротворців працювати задля добробуту людства. Проте Нобелівську премію передбачено вручати лише за досягнення у досить вузькій сфері дисциплін: фізиці, хімії, медицині та фізіології, літературі, економіці та за сприяння встановленню миру.
Тож окрім неї є чимало інших нагород. Наприклад, Премія Бальцана за визначні досягнення у гуманітарних чи природничих науках, культурі та боротьбі за мир, Медаль Коплі Лондонського королівського товариства за фізичні та біологічні відкриття, Абелівська премія для математиків, Премія Тюринга для інформатиків та багато інших не менш вартісних наукових нагород.
Альфред Нобель був шведом із надзвичайно широким колом зацікавленостей: володів кількома мовами, був винахідником, власником 355 патентів, зокрема динаміту, підприємцем, науковцем-хіміком, а у вільний час займався поезією та драматургією.
У 1895 році 62-річний Альфред написав заповіт, який після його смерті наступного року спричинив чимало галасу. У ньому зазначалося, що винахідник бажає аби більшу частину його майна у розмірі 31,6 мільйона шведських крон, що в перерахунку на теперішній курс становить близько 265 мільйонів доларів, використали на створення фонду. Прибуток від обороту його цінних паперів мав щороку розділятися на п’ять рівних частин, щоб виплачувати премії людям, чиї досягнення за минулий рік принесли найбільше користі людству. Щоправда, зараз за деякі відкриття нагороди вручають інколи через десятиліття.
Родичі Альфреда Нобеля критично і зі спротивом поставилися до такого розподілу його спадщини, тож повною мірою заповіт виконали лише 1900 року. Тоді була заснована Фундація Нобеля, а наступного року вручені перші Нобелівські премії.
Обрані галузі зображують сферу інтересів Альфреда Нобеля. Він написав у заповіті, що дохід фонду слід розділити на п’ять рівних частин та розподілити у такий спосіб, щоб нагородити чотирьох осіб, які зробили найважливіші досягнення у фізиці, хімії, медицині або фізіології, літературі, та людину, яка найбільше сприяла встановленню миру.
Оскільки він наголошує на тому, що відкриття в цих галузях мають приносити людству користь, логіка виключення деяких наук стає зрозумілою. Сама по собі математика для звичайних людей є доволі абстрактною наукою, її досягнення не можуть докорінно змінити наше життя. Скоріш за все, це стосується і біології, яка, особливо у часи Альфреда, значною мірою на повсякдення людства не впливає. Але якщо ці відкриття прояснюють якісь аспекти, наприклад, фізики, хімії, фізіології, то авторів можуть нагородити преміями цих дисциплін.
Щоправда, за легендою, Альфред Нобель спочатку вніс у список математику, але згодом спересердя викреслив її після того, як кохана (інколи кажуть, що дружина) покинула його і пішла до математика. Однак, немає жодних підстав так вважати. Окрім того, що Альфред жив доволі відлюдкуватим життям та ніколи не був одруженим, у своєму заповіті він пише, що вибрав дисципліни «після зваженого та продуманого аналізу» .
Ну а нагорода з економіки по суті не є нобелівською, оскільки Альфред її створення не запрошував. Премію за досягнення у сфері економіки аж 1968 року заснував Центральний банк Швеції в пам’ять про Альфреда Нобеля, тобто вона є меморіальною. Рада директорів Нобелівської фундації вирішила зберегти початкові п’ять премій, які заповів Альфред, та не допускати внесення доповнень.
Якщо вважаєте, що ви і є тою людиною, яка найбільше послужила за останній рік людству, то висунути свою персону для отримання премії все одно не вдасться. Правилами це заборонено.
Щовересня кандидатів на отримання Нобелівської премії наступного року висувають тисячі запрошених Нобелівськими комітетами членів академій та парламентських асамблей, викладачів, університетів, науковців та багато інших, щоб висуванці представляли якомога більше країн та університетів. Утім, номінантів на премію миру висувати можуть будь-які особи, які підходять за вимогами, без особливого запрошення. Тому нагородити премією миру періодично пропонують, наприклад, Володимира Путіна чи Дональда Трампа.
Після цього Нобелівські комітети з кожної галузі обирають попередніх кандидатів, щодо яких згодом консультуватимуться з експертами та оберуть серед них фінальних номінантів. Цікаво, що їхні імена та іншу інформацію членам комітетів не можна розкривати протягом 50 років.
Відбір власне лауреатів Нобелівської премії відбувається шляхом голосування членів відповідальних за присудження премій організацій. Так, за нагороди у галузі фізики, хімії та економіки відповідає Шведська королівська академія наук, у галузі медицини або фізіології - Нобелівська асамблея Каролінського інституту, лауреатів літератури визначає Шведська академія, а за премію миру відповідає Норвезький Нобелівський комітет.
Традиційно визначати лауреатів починають з першого понеділка жовтня, щодня оголошуючи переможців у одній із номінацій, а 10 грудня, у день смерті Нобеля, проводять церемонію вручення нагород.
На церемонії нагородження кожному лауреату вручають золоту медаль із силуетом Альфреда Нобеля, диплом від рук короля Швеції та, звісно, грошову премію. Сума премії не є сталою, та з року в рік може мінятися. Наприклад, 2020 року її збільшили на 1 мільйон шведських крон на категорію, тож було виділено 10 мільйонів шведських крон на кожну номінацію. Це становить понад 1,1 мільйона доларів.
Нобелівською премією поки що не було нагороджено громадянина України. Однак лауреатами вже неодноразово ставали вчені, які мали українське походження, народилися на території України або зростали чи працювали тут:
Ілля Мечников отримав Нобелівську нагороду з фізіології й медицини 1908 року за праці про імунітет.
Іван Бунін здобув премію з літератури у 1933 році за строгу майстерність, із якою він розвиває традиції російської класичної прози.
Ісидор Рабі був нагороджений 1944 року премією з фізики за резонансний метод вимірювання магнітних властивостей атомних ядер.
Зельмана Абрахама Ваксмана 1952 року нагородили премією з фізіології й медицини за відкриття стрептоміцину — першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу.
Ігор Тамм отримав нагороду в галузі фізики 1958 року за відкриття і тлумачення ефекту Вавілова — Черенкова.
Лев Ландау є лауреатом Нобелівської премії з фізики 1962 року за піонерські теорії конденсованих середовищ, особливо теорії рідкого гелію.
Шмуель Йосиф Халеві Аґнон отримав свою нагороду 1966 року з літератури за глибоко оригінальну й майстерну прозу за мотивами життя єврейського народу.
Семен Кузнець здобув премію з економіки 1971 року за емпірично обґрунтоване тлумачення економічного зростання, яке привело до нового, глибшого розуміння як економічної та соціальної структур, так і процесу розвитку.
Менахем Вульфович Бегін у 1978 році отримав Нобелівську премію миру за мирне врегулювання конфлікту між Ізраїлем і Єгиптом.
Роалда Гоффмана нагородили премією з хімії 1981 року за розробку теорії протікання хімічних реакцій», що значно розширює можливості для планування хімічних експериментів.
Георгій Харпак нагороджений премією Нобеля з фізики у 1992 році за винахід та вдосконалення детекторів частинок, особливо багатопровідної пропорційної камери.
Світлана Алексієвич є лауреаткою Нобелівської премії з літератури 2015 року за поліфонічні тексти, що є монументом страждання і хоробрості в наш час.