Соціологія
Психологія
Соціологія
Психологія

«Раніше було краще» Як ми створюємо ностальгію та що вона створює з нами

Markus Spiske / pexels

Markus Spiske / pexels

Зазвичай ми сприймаємо ностальгію як сум за минулим, до якого ми хочемо, та не можемо повернутися. Але сучасні дослідження у галузі психології та нейробіології змінюють наше звичне ставлення до неї.

Коли виникають ностальгічні почуття?

Ностальгія відома з кінця XVII століття, коли швейцарський лікар Іоганн Хофер описав журбу за домом як хворобу. ЇЇ назва складається з двох слів: nostos, бажання повернутися додому, та algos, біль від неможливості це зробити. Вже з кінця XIX століття ностальгію почали розглядати як психічний стан великої журби або суму за домом, іноді як варіант меланхолії (так раніше називали депресію).

Але щоб відчути ностальгію, не потрібно залишати домівку. Відчуття самотності, депресії та впевненість, що все йде погано були названі станами, які провокують ностальгію. Про це йдеться у дослідженні Костянтина Седікідеса (Constantine Sedikides) та Тіма Вільдшута (Tim Wildschut) з Саутгемптонського університету, Велика Британія. Зв'язок між негативним самопочуттям та ностальгією такий, що навіть навмисне провокування негативного настрою викликає ностальгічні почуття. Дійсно, є дослідження, що самотність, втрата соціальних зв'язків, відчуття безглуздості, нудьга та холод (як у кімнаті, так й на вулиці) також є тригерами ностальгії. Але ними вона не обмежується.

Ностальгія як реакція на невдачі у теперішньому

Ностальгія може бути також реакцією на невдалу адаптацію до поточних обставин: вона актуалізує те, чого нам зараз бракує. Польські вчені Моніка Прусік (Monika Prusik) з Варшавського університету та Марія Левицька (Maria Lewicka) з Університету Миколая Коперника досліджували ностальгію поляків по Польщі до 1989 року. Вони виявили, що прояви ностальгії тим вищі, чим нижчі рівень освіти та доходу людини. Молодість у період комунізму та спалах згадок про минуле (reminiscence bump) не відіграють важливої роли. Така комуністична ностальгія у поляків – це не бажання недемократичного уряду, а розчарування у наявному економічному становищі країни.

Подібне уявлення, що у минулому усе було набагато кращим, ніж зараз, не є сучасним явищем. Це прояв загального когнітивного упередження про позитивне минуле – рожева ретроспекція.

Міф, що десь у минулому люди жили незайманим та наповненим благами життям у мирі та злагоді, але вони втратили цей час та поступово деградують (деклінизм), називається Золота доба. Ностальгувати за «простим та здоровим існуванням на лоні природи» люди почали ще з кінця VIII століття до н.е, коли грек Гесіод згадав золоте покоління, яке жило щасливим життям при Кроносі (Сатурні). Люди жили у щасливому спокою: були здорові, працювали скільки їм забажається, бо земля сама по собі родила, смерть й та приходила легко. В них не було ані бідності, ані старості, ані журби, ані тяжкого труда, ані хвороб. Згадував Золоту добу й римлянин Овідій у I столітті до н.е. Сучасні поляки, як й античні автори у своє бачення Золотої доби вкладали антитезу того, свідками чого вони були у своєму часі.

Ностальгія прикрашає

Взагалі люди схильні оцінювати минуле більш позитивно, ніж воно було насправді та згадують переважно хороше: вчені спостерігали спалах тільки позитивних моментів минулого.

Ностальгія робить те, по чому ми ностальгуємо, кращим, ніж воно було. Військовий хірург XIX століття Домінік-Жан Ларрей, який супроводжував іноземні походи армії Наполеона, писав, що хворі ностальгією бачать чудові картини батьківщині, попри те, які насправді там суворі умови життя, а їхні родичі з'являються їм з посмішкою та розкішно вдягнутими.

Подібне ми бачимо у дослідженні Прусік та Левицької. У своїй ностальгії по Польщі 1989 року поляки згадували постійну робочу зайнятість та стабільність, достаток, співпрацю та відсутність конкуренції між поляками, відчуття загальної безпеки, соціальні виплати та легкий доступ до безкоштовної медицини у порівнянні з сучасною Польщею. 21 % респондентів були суто позитивно налаштовані до Польщі минулого. Тільки 13,5 % асоціювали комуністичну Польщу з бідністю, важким життям, сирістю та порожнечею.

Ностальгія мотивує

Як описував філософ і психіатр Карл Ясперс у своєї праці «Ностальгія та злочини», ностальгія штовхала бідних та недосвідчених дівчат-підлітків 14–16 років, які були віддані на роботи до чужого дому у XVIII – початку XX століття, до насилля, підпалу дома або вбивства дитини, за якою вони повинні були доглядати. Вони робили це, щоб позбутися причини, яка тримає їх далеко від дому. Ця сама ж ностальгія, але вже по земному Раю, надихала мореплавців на пошук ідеальних та незайманих цивілізацією земель: Христофор Колумб вважав, що знайшов його, коли відкрив Гаїті.

Розуміння ностальгії такою, яка мотивує на дії, було запропоновано ще у 1965 році. Цей підхід отримав назву майбутньо-орієнтованого погляду на ностальгію. Мета ностальгії – не повернутись, а повернути.

Костянтин Седікідєс та Тім Вільдшут з колегами показали, що ностальгія посилює мотивацію людини. Люди, у яких викликали ностальгічний досвід, не тільки продемонстрували підвищені результати у тестуванні на мотивацію, але були більш схильні до взаємодії та просоціальної поведінки. Їхнє інше дослідження демонструє, що ностальгія заохочує соціальну зв'язність, яка підвищує самооцінку людини, що у кінці сприяє оптимізму. Дослідники попереджають, що таке позитивне переживання ностальгії малює суб'єктивне рожеве майбутнє.

Продовжуючи свої дослідження, вчені виявили, що ностальгія не тільки додає оптимізму, але породжує натхнення та підштовхує на креативність. Дослідники резюмують: ностальгія – не втеча від реальності. Навпаки: вона робить можливим найближче майбутнє.

kaboompics

kaboompics

Ностальгія необов'язково потребує минулого?

Концепція Золотої доби переконує, що щоб ностальгувати по чомусь, людині не потрібно проживати це у реальному житті або фізично відчувати – достатньо тільки уяви про це. У своїй статі у книзі «Моральна психологія суму» та скороченому її переповіданню Феліп де Брігар (Felipe De Brigard) з Дюкского університету розвиває думку, що ностальгія не обов'язково може бути пов'язана з тим, що насправді відбувалося у минулому. Ностальгія не нехтує видуманим минулим.

У вже згаданому вище польському дослідженні виявилось, що респонденти з усіх вікових категорій поляків оцінили життя часів 1989 та раніше ліпше, ніж у 2014, через 25 років після падіння комунізму. Так, є тенденція на більшу ностальгію з віком респондентів, але вчені побачили інше – дві наймолодші групи, 21–30 та 31–40 років – продемонстрували більший сум за комунізмом, ніж їхні найстаріші вікові компатріоти, які мали можливість жити у цей час. Як люди, які були дітьми або ще не з'явилися на світ, можуть сумувати за комуністичною Польщею?

Феліп де Брігар припускає, що те, за чим людина ностальгує, є ментальною симуляцією мозку, де автобіографічні спогади лише підклас. Тобто можна ностальгувати за тим, чого ніколи не бачив.

З точки зору нейрофізіології, згадування минулого та уява майбутнього активують одну й ту саму мережу мозку під назвою «мережа пасивної роботи мозку» (default mode network). Досліджуючи її, вчені за допомогою МРТ довели, що вона залучена у мисленні вищого порядку – наприклад, в уяві майбутнього або міркуванні з позиції іншої людини. Так у дітей та підлітків згадки про минуле та уява майбутнього пов'язані з роботою цієї мережі, яка є незалежною від поточних завдань.

Мережа пасивної роботи мозку та дзеркальні нейрони разом беруть участь у формуванні уявлення людини про себе та її планів на майбутнє, що пов'язує її з автобіографічною пам'яттю. Медіальна скронева частка, частина цієї мережі, активується, коли людина обмислює рішення, яке потребує конструювання ментальної сцени, заснованої на пам’яті. Ця мережа залучена задля полегшення конструкції ментальних моделей подій, які мають особисте значення для людини.

Дослідження вчених за участю Тані Вен (Tanya Wen) з Дюкского університету, опубліковане у 2020, підтверджує ці висновки та показує, що мережа пасивної роботи мозку допомагає збирати у єдине різноманітні аспекти когнітивної ситуації – соціальні, часові, просторові, семантичні (відмінність одного від другого) та ті, які пов'язані з самосвідомістю людини.

Якщо мережа пасивної роботи мозку ініціює широкий спектр автобіографічних, епізодичних гіпотетичних, внечасових та пов'язаних з майбутнім ментальних симуляцій, то це, на думку Брігара, дає ідею, що неавтобіографічні когнітивні компоненти ностальгії, ті, у яких людина не жила, є також частиною цієї широкої ментальної симуляції. А її активація у підготовці до виконання якогось завдання також може бути пов'язана з мотивувальною дією ностальгії.

Про це каже не тільки нейрофізіологія: на думку засновника досліджень історичної колективної пам'яті Моріса Альбвакса, у своїй більшості спогади є реконструкцією минулого за допомогою даних, які були отримані у теперішньому. Минуле не є завмершим: воно змінюється відносно обставин та груп, у яких знаходиться людина, коли звертається до нього. Тому біль, який пов'язаний з ностальгією є не про неможливість мандрувати у часі, а про труднощі відтворення минулого у теперішньому.

pixabay / pexels

pixabay / pexels

Сучасна анемойя

Феномен ностальгування за тим, чого людина взагалі не знала, відображено у фільмі Вуді Аллена «Опівночі в Парижі» (2011): наш сучасник захоплюється Парижем 1920-х – часом, у якому він ніколи не жив. У 2016 році цей феномен отримав назву «анемойя».

Феліп де Брігар наполягає, що розповсюджена у теперішньому політика ностальгії («Зробімо Америку великою знову») не переймається зберіганням спогадів людей про події, у яких вони брали участь у своєму минулому. Навпаки, пропаганда та упереджені та оманливі заяви про характер минулого створюють у людей певну вибіркову картину, яка має на меті вичакловування ментальної симуляції того, чого взагалі скоріш за все й не було.

Пропаганда переконує людей, що поточна ситуація є гіршою, ніж їм здається. Це потрібно для того, щоб ментальна симуляція минулого, яке викликає тільки позитивні емоції, змотивувала зняти цю суперечність шляхом дії у запропонованому політиками русі. Тому сучасна політика ностальгії – це не про рожеве минуле, а про пропаганду та дезінформацію. Та рішення цього парадоксальне – покращення знань щодо минулого.


Авторка — магістр політичних та соціальних наук, Університет Страсбурга (Франція), лекторка з медіаграмотності, фактчекерка.


Фото в анонсі: tobiastu / unsplash